13. Значення латинської термінології в сучасному міжнародному приватному праві

На латині говорили римські юристи, законами яких ми користуємося й донині. Основи римського права закладені в більшості сучасних демократичних інституцій.

Величезна кількість латинізмів наявна в лексиці всіх європейських мов. Багато слів латинського походження є також в українській мові. Вони щільно увійшли і прижились в українській мові без істотних змін звучання і значення. На сьогодні, найбільше вживання латинських слів можна побачити в міжнародній загальнополітичній термінології, напр., persona grata – бажана людина, persona non grata – небажана людина, гуманізм, республіка, асоціація, диктатура, інтернаціональний та інші.

14.Міжнародне приватне право в Середні віки: італійська, голландська, французька теорії статутів.

Італійська: Теорія статутів була сформульована у працях постглосаторів. З погляду статутарної доктрини, статут скоріше розуміють не як зведення норм, а як окрему норму. Вперше у науці МПрП питання поставив таким чином Бартоло де Сассоферрато- запропонував установити класифікацію статутів за видами і визначити для кожного з них колізійний принцип. Усі статути він поділяв на такі, що стосуються осіб (statuta personalia), речей (statuta realia) і змішані статути (statuta mixta). Бальді де Убальді учень Бартола, розвиваючи цю теорію, чітко сформулював три основні колізійні принципи. До відносин спадкування, у яких найчастіше виникала проблема визначення природи статуту (персональний чи реальний), він застосовував принцип персонального закону (розуміючи його як закон місця перебування). До переходу прав на нерухомі речі пропонувалось застосовувати закон місцезнаходження речі, а до договорів - закон місця укладення договору.

Голландська: голландський юрист Ульріх Губер виклав колізійне вчення у вигляді трьох аксіом, на які є посилання майже у всіх працях з історії МПрП:

(а) закони кожної держави діють у територіальних межах цієї держави і є обов'язковими для всіх підлеглих цієї держави, але не поза межами її кордонів;

(б) підлеглими держави є всі особи, які перебувають у межах її територіальних кордонів, незалежно від того, живуть вони там постійно чи перебувають тимчасово;

(в) суверени держав у своїх діях керуються повагою до положення, що закони кожного народу після того як вони були застосовані на його території, зберігають силу скрізь за умови, що влада іншого суверена або його громадян при цьому не порушується. З останнього положення походить теорія "міжнародної ввічливості" (comitas gentium). Голландці взагалі визнавали ідею поділу статутів на особисті, реальні та змішані.

Французька: Подальший і, можна сказати, завершальний етап розвитку теорії статутів виражений у французькій доктрині XVIII ст. Буйє : на відміну від голландських колізіоністів, які віддавали перевагу територіалізму, Буйє схилявся до примату персональних статутів як закону місця проживання особи. Втім принцип domicilii не був сприйнятий практикою і законодавством Франції. Відомо, що французька буржуазна революція XVIII ст. майже абсолютизувала принцип громадянства особи (patriae) і по суті замінила ним у праві принцип доміцилію. Теорія статутів того часу також схилилась до того, що громадянство є основним критерієм вирішення колізійної проблеми, тому кутюми (норми звичаєвого права провінцій феодальної Франції) розглядались як персональні не з позиції місця проживання особи, а з факту її громадянства.