161. Діяльність і конвенції Міжнародної організації праці.

Питома частка в системі джерел міжнародного трудового права належить документам, прийнятим в рамках МОП. Нормотворча діяльність цієї організації полягає, основним чином, у прийнятті рішень, що мають форму конвенцій та рекомендацій. Загальна кількість їх на даний час складає понад 370, і тільки третя частина ратифікована Україною.

Конвенції МОП є міжнародними договорами, що породжують відповідні юридичні зобов'язання перед державами — членами МОП, які їх ратифікували. Рекомендації за своїм характером міжнародними договорами не визнаються і не вимагають ратифікації. Держави, які ратифікували відповідні конвенції, зобов'язані приймати законодавчі чи інші акти, що мають сприяти ефективному використанню та застосуванню ратифікованих конвенцій у нормотворчій, праворегулятивній та правореалізаційній діяльності. Залежно від важливості регульованих конвенцією питань, держави зобов'язані один раз на 2—5 років робити доповіді щодо вжитих заходів, спрямованих на ефективність застосування ратифікованих конвенцій. Разом з тим держави не звільняються від обов'язку інформувати Адміністративну Раду про стан національного законодавства і практику щодо нератифікованих конвенцій. Рекомендації за своїм змістом та правовою природою є джерелом інформації, програмою для удосконалення національного законодавства. Але вже тепер МОП ставить вимогу про зростання ролі рекомендацій як одного з важливих регуляторів та чинників міжнародно-правового забезпечення трудових відносин.

Конвенції і рекомендації МОП приймаються Міжнародною конференцією праці. Порядок їх ухвалення передбачає однакову процедуру. Міжнародне бюро праці попередньо здійснює підготовку доповідей, у яких узагальнюється законодавство та практика різних країн щодо правового регулювання праці. Всі конвенції та рекомендації повинні пройти обговорення у спеціальних комітетах і приймаються кваліфікованою більшістю, 2/3 голосів делегатів, присутніх на сесії Міжнародної конференції праці. Вважається, що така кваліфікована більшість голосів повинна надати прийнятій конвенції, окрім юридичної сили, ще й міжнародного авторитету.

162. Трудові права іноземців в Україні: контракт з українською організацією і відрядження.

Згідно зі ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України. Винятки з цього правила встановлюють Конституція, закони чи міжнародні договори України. Право на трудову діяльність іноземців передбачає ст. 8 Закону України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. № 3929-XII. Іноземні громадяни мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Таким чином, іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, надаються права й обов’язки громадян України.

Згідно зі ст. 8 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі – КЗпП), трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюють законодавство держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародні договори України. Якщо міжнародний договір або міжнародна угода, в яких бере участь Україна, встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Сторони трудового договору можуть письмово погодити право країни, яке застосовуватиметься до трудового договору. Проте такий вибір не може погіршувати становище працівника порівняно з імперативними нормами права країни працевлаштування

Іноземні громадяни та особи без громадянства на території України працюють на підставі трудового договору. Порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю. Роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Порядок видачі, продовження терміну дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства роботодавець відповідає в адміністративному порядку.

Також іноземці можуть перебувати в Україні у відрядженнях, працювати у підприємствах з іноземним капіталом (іноземними інвестиціями), спільних підприємствах (СП). Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які знаходяться в Україні тимчасово і прибули до України у приватних справах.

Для регулювання окремих видів трудових відносин, таких як виконання робіт у відрядження чи одночасно на території кількох держава, а відтак, і декількох правових систем, застосовують спеціальні колізійні норми, наприклад, відсилання до закону держави, в яку було направлено працівника у відрядження, на території якої востаннє виконувалася певна робота тощо.

Особистий закон роботодавця — фізичної або юридичної особи (lex personalis / lex societatis). Застосовується тоді, коли відряджений працівник виконує свої трудові функції за кордоном або коли місце роботи практично неможливо встановити.