86. Проблеми імунітету України та її власності за кордоном.

“Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб’єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не передбачені в цьому законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності.

Україна як держава відповідає за дії, зазначені в цій статті всім своїм майном.

Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями України як держави у цілому. Держава несе за них відповідальність, як зазначено у цій статті.

Будь-який суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності або іноземний суб’єкт господарської діяльності має право подати позов до України як держави. Зазначені позови підсудні судам України..

Зазначений позов подається суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності за місцем їх постійного знаходження або проживання, іноземними суб’єктами господарської діяльності — за місцезнаходженням державного органу та/або службової особи, що вчинили дії, зазначені у цій статті.

Позов подається в загальному порядку, визначеному цивільно-процесуальним законодавством України. Від імені України як держави в процесі виступають державний орган та/або службова особа, вказана у позові, та/або один із прокурорів України.

Україна як держава має право на регресне відшкодування своїх збитків, що виникли у результаті задоволення зазначеного позову з боку державних органів та/або службових осіб за рахунок їх майна (відповідно балансового або власного)”.

87. Правове становище міжнародних організацій в мПрП.

Основна різновид міжнародних юридичних осіб - це міжнародні організації. Поняття "міжнародна організація" включає в себе і міжнародні міжурядові (ММПО), і міжнародні неурядові (МНУО) організації

Міжнародні міжурядові організації - традиційні, основні, типові, вторинні, похідні, галузеві, несуверенних, суб'єкти міжнародного публічного права. Вони створюються державами (вторинні суб'єкти) і отримують якість міжнародної правосуб'єктності за прямим волевиявленням держав (похідні суб'єкти). ММПО не володіють ні територією, ні населенням, тому є несуверенними суб'єктами і в силу об'єктивних причин можуть володіти тільки галузевою правосуб'єктністю. З моменту своєї появи (XIX ст.) ММПО є постійними учасниками міжнародних відносин; їх кількість, роль і значення мають тенденцію до зростання. У зв'язку з цим ММПО - типові суб'єкти міжнародного права.

Міжнародні неурядові організації - нетрадиційні, неосновні, нетипові, вторинні, похідні, несуверенних, правоприменяющие (але не правосоздающие) суб'єкти міжнародного публічного права. Вони володіють обмеженою міжнародною правосуб'єктністю.

Міжнародні організації (і ММПО, і МНУО) - суб'єкти міжнародного права особливого роду. Вони створюються для виконання конкретних завдань і можуть вступати лише на ті правовідносини, які визначені їх функціями і завданнями і відповідають їх статутом. Компетенція організації обмежена цілями, на виконання яких вона створена. У доктрині міжнародного права існують концепції статутний, неявної та іманентної компетенції ММПО.