132. Сфера дії деліктного статуту

Під статутом деліктного зобов’язання у міжнародному приватному прийнято розуміти правопорядок, що вказує на умови і обсяг відповідальності, праві підстави обмеження або звільнення від неї, розподіл відповідальності між делінквентом і потерпілим, характер збитків, які можуть бути відшкодовані, способи і розмір відшкоду-вання, припустимість уступки права на відшкодування, коло осіб, що мають право на відшкодування понесених збитків. Тобто, визна-чення статуту деліктного зобов’язання з іноземним елементом дає можливість з’ясувати, який саме правопорядок застосовується для врегулювання подібних відносин.

У міжнародному приватному праві існують три різновиди стату-тів деліктних зобов’язань: статут зобов'язання, що виникає у зв’язку з заподіянням шкоди, статут відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт та послуг, статут зобов’язань, що виникають з недобросовісної конкуренції [16, С. 159]. Хоча з ураху-ванням наведеного вище було б правильним доповнити цей перелік іншими видами статутів, з огляду на специфіку того чи іншого де-ліктного зобов'язання, на прикладі відшкодування шкоди, завданої транспортними засобами, ядерними матеріалами, забрудненням на-вколишнього середовища тощо.

В даний час має місце тенденція до розширення сфери дії зобов'язального статуту, який визначає позовну давність, підстави справляння, порядок обчислення та розмір процентів за грошовим зобов'язанням, регулює зобов'язання з безпідставного збагачення, що виникають у зв'язку з придбанням майна. У сферу дії зобов'язального статуту входять питання пресекательной давності, види і сурогати виконання зобов'язань, залік зустрічних вимог, конкуренція позовів, прострочення, обставини і умови звільнення від відповідальності, визначення дійсності договору по суті (питання "пороків волі").

Сфера дії зобов'язального статуту в принципі не поширюється на питання "первинного" (особистого та формального) і речовинно-правового статутів. Зі сфери дії зобов'язального статуту виключаються питання про вимоги, на які не поширюється позовна давність (вимоги про відшкодування шкоди; вимоги, що випливають з особистих немайнових прав): "Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином або юридичною особою України" (ст. 35 Закону про МПРП).

У зобов'язаннях з деліктів виділяється деліктний статут правовідносини:

- Здатність особи нести відповідальність за заподіяну шкоду;

- Покладання відповідальності на особу, яка не є деліквентов;

- Підстави відповідальності;

- Підстави обмеження відповідальності та звільнення від неї;

- Способи відшкодування шкоди;

- Обсяг відшкодування шкоди.

Перелік елементів деліктного статуту не є вичерпним. Багато в чому причини виникнення колізій національних правових систем і проблеми вибору застосовного права залежать від різного розуміння деліктного статуту.

Як правило, право, що застосовується до зобов'язання з заподіяння шкоди, поширюється на всі питання деліктного статуту: "Право, яке застосовується до шкідливого дії, визначає, особливо, здатність, що відноситься до цивільної відповідальності, умови і обсяг вищевказаної відповідальності, так само як відповідальна особа "(ст. 75 Кодексу МПП Тунісу). Відповідно до правом, що підлягає застосуванню до деліктним статуту, вирішується питання про відповідальність обмежено дієздатної особи (ст. 31.3 Закону про МПП Польщі). Однак деліктоздатність фізичної особи визначається відповідно до закону місця заподіяння шкоди, а до зобов'язання в цілому застосовується право, встановлене за принципом найбільш тісного зв'язку (ст. 13, 52.1 Закону про МПП Ліхтенштейну).

Діяння, що заподіяло шкоду, може бути вчинений в одній державі, а шкідливі наслідки настають в іншому. У цьому випадку деліктоздатність заподіювача шкоди визначається за законом місця настання наслідків, якщо деліквентов повинен був передбачати прояв шкоди в іншій державі (ст. 45 ГК Португалії, ст. 2097 ЦК Перу).

Рішення колізійної проблеми у сфері зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди дозволяє встановити право, яким регулюються насамперед підстави і межі деліктної відповідальності, обсяг і розміри відшкодування, - статут деліктного зобов'язання. Коло питань, підкоряємося статуту, визначається зарубіжними правовими системами НЕ одноманітно. У ряді країн зміст статуту приймає форму деталізованого переліку. Наприклад, румунська закон підпорядковує статуту деліктного зобов'язання питання: про деліктної право-та дієздатності; про умови і обсяг відповідальності; про підстави обмеження відповідальності або звільнення від неї і розподілу відповідальності між заподіювача шкоди і потерпілим; про відповідальність довірителя за дії довіреної особи; про характер збитків, які можуть бути відшкодовані; про способи і розміри відшкодування; про допустимість поступки права на відшкодування; про осіб, які мають право на відшкодування понесених збитків. Менш розгорнуто визначає статут деліктного зобов'язання Закон Швейцарії 1987 р., який зараховує до сфери дії статуту, зокрема, деликтоспособность, умови та обсяг відповідальності, а також визначення зобов'язаної особи. Визначення статуту супроводжується вимогою брати до уваги правила техніки безпеки і норми дозволеного поведінки, що діють в місці заподіяння шкоди.

565. Відмінності у змісті статуту похідні від оцінки в деяких країнах окремих інститутів як належних матеріального або процесуального права * (287). Іноді правові системи надають потерпілому можливість вибору між позовом з правопорушення і позовом з договору. У разі пред'явлення позову з договору, що існував до моменту заподіяння шкоди між потерпілим і особою, зобов'язаним попереджати така шкода, знімається і питання про встановлення статуту деліктного зобов'язання. З розвитком страхової справи розширюється сфера, в якій можливі безпосередні позови потерпілих до страховиків цивільної відповідальності, якщо це допускається правом, застосовуваним до зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди, або правом, якому підпорядковується договір страхування.