121. Правила про межі відповідальності перевізників

За УМВС(Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення) позови, які ґрунтуються на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, можуть бути пред’явлені лише у компетентному суді держави, на території якої стався нещасний випадок з пасажиром, якщо тільки в міжурядових договорах або в актах концесії не визначено інше. Інші позови, які ґрунтуються на єдиних правилах, можуть бути пред’явлені лише до компетентного суду держави, що має юрисдикцію над залізницею, до якої пред’являється позов, якщо тільки в міжурядових договорах або в актах концесії не визначено інше.

Міжнародні договори можуть містити застереження про заборону перевезення чи транзит через територію держав, котрі домовляються, окремих вантажів, наприклад, зброї, боєприпасів, військового спорядження та ін. Договори встановлюють вимоги до перевізних документів та їхньої відповідності до загальноприйнятих міжнародних зразків, а також до прав водія та реєстраційних документів на автомобільний транспортний засіб. Норми цих договорів можуть визначати порядок здійснення платежів чи умови звільнення від них або рекомендувати звернутися до національного законодавства. Так, у договорах зазначено: не сплачують мито й інші платежі за пальне в ємкостях, установлених на автомобільних транспортних засобах згідно з інструкцією заводу-виготовлювача; мастильні матеріали у кількості, необхідній для їхнього використання та ін.

В угодах може бути зауважено, що перевізники й екіпажі автомобільних транспортних засобів під час перебування на території іншої договірної держави зобов'язані дотримуватися її законів і правил, у тому числі правил перевезень і дорожнього руху. За порушення норм національного законодавства чи міжнародних договорів до перевізника вживають заходи покарання, передбачені у цих договорах, або й застосовують санкції, встановлені законодавством держави, на території якої трапилося правопорушення.

межі відповідальності перевізника:

- 250 тис. франків (умовної грошової одиниці, що містить 65,5 мг золота проби 900/1000) за одного пасажира у випадку його смерті;

- 250 франків за один кілограм ваги брутто багажу;

- 5000 франків за втрату ручної поклажі на одного пасажира (незалежно від ваги ручної поклажі).

Монреальська угода 1966 р. передбачає межі відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами при перевезеннях, що проходять через США, у 75 тис. дол. США, включаючи судові витрати, або 58 тис. дол. без таких. При цьому повітряний перевізник не може посилатися на те, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання шкоди, але може посилатися на грубу провину потерпілого. Монреальська угода застосовується при перевезеннях над територією США.

Гватемальський протокол 1971 р. встановлює відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоров'ю пасажира незалежно від провини (відповідальність виключається, якщо шкода викликана станом здоров'я пасажира) і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у 6 разів порівняно з Гаазьким протоколом (до 1,5 млн франків). Передбачається збільшення цього ліміту через кожні п'ять років приблизно на 10 %. Відповідальність за втрату багажу покладається на перевізника незалежно від його провини і виключається, коли вона є результатом зовнішніх властивостей багажу або провини потерпілого. Для випадків відповідальності за прострочення доставки пасажира введено особливу межу відповідальності перевізника - 62,5 тис. франків на пасажира. З 55 учасників конференції протокол підписали 21, а ратифікували ще менше.