166. Питання соціального забезпечення в мПрП.

Право на соціальний захист – одне з найважливіших соціально-економічних прав людини. Його здійснення передбачає цілу низку державних і суспільних заходів, зокрема, систему соціального забезпечення та соціального страхування. Згідно зі ст. 46 Конституції України право на соціальний захист включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право людини на необхідне соціальне забезпечення також закріплено у Загальній декларації прав людини (ст.ст. 22 та 25). У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. прямо встановлено право на соціальне забезпечення (ст. 9). Це право закріплене також у ст. 7 Пакту, в якій йдеться про право на задовільне існування, у ст. 10 – про обов’язок надавати допомогу сім’ї та матері та захищати їх. Відповідні положення закріплені у Європейській соціальній хартії 1961 р. (ст.ст. 12–17). У ст. 16 Європейської соціальної хартії закріплено норму про соціальний захист родини:

«Сторони зобов’язуються сприяти економічному, правовому та соціальному захисту сімейного життя такими засобами, як соціальна допомога та допомога сім’ям з дітьми, фіскальні заходи, надання сім’ям житла, допомога молодим сім’ям та інші відповідні засоби». Детальніше обов’язки держав щодо соціального забезпечення та соціального страхування громадян визначені в конвенціях Міжнародної організації праці (Конвенція МОП № 102 вiд 28.06.1952 р. про мінімальні норми соціального забезпечення, Конвенція МОП № 130 вiд 25.06.1969 р. про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби, Конвенція МОП № 159 вiд 20.06.1983 р. про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів).Конвенція про статус біженців 1951 р. у ст. 24 закріпила перелік прав біженців у сфері соціального забезпечення, щодо яких у державах-членах повинен існувати національний режим як-от: щодо соціального забезпечення (законоположень стосовно нещасних випадків на роботі, професійних захворювань, материнства, хвороби, інвалідності, старості, смерті, безробіття, обов'язків щодо сім'ї та інших випадків).

167. Компетенція судів у справах з участю іноземного елементу.

Відповідно до останньої суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Ст. 77 ЗУ Про МПрП встановлює, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.