185. Поняття та ознаки міжнародного комерційного арбітражу.

Терміном "міжнародний комерційний арбітраж" позначають три взаємопов'язаних поняття, які відображують різні аспекти цього явища: по-перше, під міжнародним комерційним арбітражем розуміють орган, завданням якого є вирішення міжнародних комерційних спорів; по-друге, цей термін означає процедуру (механізм, порядок) вирішення спорів; по-третє, міжнародним комерційним арбітражем називають конкретний склад арбітражу, що вирішує певний спір.

Міжнародні комерційні арбітражі як юрисдикційні органи характеризуються такими ознаками: вони не є державними органами і держава не бере участі у їх формуванні та фінансуванні; держава регулює лише загальні засади діяльності третейських судів; компетенція третейського суду заснована на угоді сторін в межах, що встановлені державою; зокрема сторони можуть визначати персональний склад суддів та процедуру, згідно з якою здійснюватиметься розгляд; третейські суди не пов'язані процесуальними нормами, що існують в державі, проте вони повинні дотримуватися загальних принципів відправлення правосудця, що розглядаються як елементи публічного порядку певної країни (рівність та змагальність сторін тощо); рішення третейських судів є остаточними і не можуть переглядатися по суті

186. Види арбітражів.

З огляду на велику кількість та різноманітність міжнародних комерційних арбітражів, що існують у світі, в науці запропоновано рад критеріїв їх поділу на види.

Найважливішою (через відмінності у правовому становищі) є класифікація міжнародних комерційних арбітражів за терміном їх дії. Виділяють постійно діючі (інституційні) арбітражі та арбітражі "ad hoc" ("ізольовані") - на окремий випадок. Можна виділити декілька ознак, за якими проводиться класифікація цих двох видів арбітражу. По-перше, для інституційного арбітражу характерна наявність недержавної організації, яка створила і опікає інституційний арбітраж. Арбітраж ad hoc організується сторонами і не пов'язаний з будь-якою установою. По-друге, на відміну від арбітражу ad hoc інституційний арбітраж діє на підставі правил розгляду спорів, які зібрані в регламенті інституційного арбітражу.

Серед найбільш відомих постійно діючих міжнародних арбітражів слід назвати Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати (МТП, ІСС) у Парижі, створений у 1923 році; Лондонський міжнародний арбітражний суд (ЛМАС, LCIA), організований у 1892 році; Американську арбітражну асоціацію (AAA), що виникла у 1926 році; Арбітражний інститут Стокгольмської торгової плати, заснований у 1917 році; Міжнародний центр з вирішення інвестиційних спорів (МУВС, ICSID), що створений у 1966 році і входить до складу Всесвітнього Банку; Центр арбітражу та медіації Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ, WIPO) - підрозділу ООН, що діє з 1994 року у Женеві.

187. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.

Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Європейська конвенція) була підписана в Женеві 21.04.1961 р., тобто через 3 роки після Нью-Йоркської конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень.

СРСР ратифікував Європейську конвенцію 27.06.1962 р. * (314) Російська Федерація бере участь у цій конвенції як правонаступник СРСР.

За різними даними, в цій регіональній конвенції наприкінці XX в. брало участь від 25 держав * (315) до 28 держав (станом на 31.03.1999 р.) * (316). Тільки одне з підписали Європейську конвенцію держав - Фінляндія - не ратифікувала її. У числі учасників конвенції були: всі соціалістичні країни (за винятком Албанії); два неєвропейських держави - Буркіна-Фасо і Куба. Із західноєвропейських країн в Європейській конвенції не беруть участь: Королівство Великобританії та Нідерланди * (317).

Європейська конвенція застосовується:

- "до арбітражних угодами як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або відповідно своє місцезнаходження в різних Договірних державах, про дозвіл в порядку арбітражу спорів, що виникли при здійсненні операцій по зовнішній торгівлі ";

- до арбітражних розглядів і арбітражним рішенням, прийнятим по віднесених до сфери Європейської конвенції спорам.

При цьому "місцезнаходження юридичної особи" позначає місце, де знаходиться контора юридичної особи, яка уклала арбітражна угода (ст. I ("а"), ("б") Європейської конвенції), а поняття " зовнішня торгівля "підлягає застосуванню в найширшому значенні.

На відміну від Нью-Йоркської конвенції, застосування Європейської конвенції не буде поставлено в залежність від "місця арбітражного розгляду". При дотриманні положень про сферу її застосування Європейська конвенція має дію незалежно від того, чи мало, чи має або буде мати місце арбітражний розгляд на території бере участь в цій конвенції держави.

Практично всі європейські країни-учасниці Європейської конвенції одночасно беруть участь і в Нью-Йоркської конвенції 1958 р. Цим пояснюється зміст положень, спрямованих на узгоджене застосування обох конвенцій. Так, в п. 7 ст. X Європейської конвенції вказується на те, що "постанови цієї Конвенції не зачіпають дійсності багатосторонніх і двосторонніх угод щодо арбітражу, укладеного Договірними державами".

В силу п. 2 ст. IX Європейської конвенції у відносинах між державами-учасницями Європейської конвенції, які є одночасно учасниками Нью-Йоркської конвенції, обмежено застосування ст. V (1) (е) Нью-Йоркської конвенції