173. Критерії визначення підсудності, їх зв’язок з питаннями колізії законів.

Розрізняють пряме та непряме визначення міжнародної підсудності спорів з "іноземним елементом". Суть прямого визначення підсудності полягає в тому, що питання про підсудність спору з "іноземним елементом" виникає при безпосередньому вирішенні спору судом держави. Суд може визнавати себе компетентним чи некомпетентним у вирішенні спору. Проте суд не може визнати компетентними іноземні судові установи. Національний закон встановлює тільки межі територіальної компетенції власних судів. Тобто іноземний закон визнає підсудність спорів власним судовим установам.

Суть непрямого визначення підсудності пов'язана з позанаціональною дією судових рішень, тобто з питанням визнання та виконання рішень іноземного суду. Таке визначення підсудності полягає у тому, що іноді необхідно встановити компетентність іноземного суду, який прийняв рішення. Таким чином, національний закон опосередковано проникає в іноземну правову систему.

Встановлення органу, компетентного розглядати спір, залежить:

• по-перше, від визначення національної юрисдикції, тобто права органів певної держави розглядати відповідні вимоги;

• по-друге, від визначення судових органів, які повинні розглядати певні види спорів. По-третє, від вибору конкретного суду для розгляду спору.

Основою національних норм про підсудність є природа спору. Крім того, для міжнародної підсудності характерним є врахування місцезнаходження чи "національності" сторін. Відомі кілька способів визначення міжнародної підсудності. Основними з них є: громадянство сторін спору (Алжир, Франція); місце проживання відповідача, тобто поширення засад внутрішнього законодавства на справи з "іноземним елементом" (Німеччина); особиста участь відповідача або наявність належного йому майна на території певної держави (Англія, США, Угорщина); місце знаходження спірної речі (Угорщина); місце заподіяння шкоди (Україна).

Застосовують й інші критерії, які ґрунтуються на зв'язку спору з територією певної держави, наприклад виконання договору або специфічності певних відносин. Так, спеціальними критеріями визначення підсудності спорів, які виникають у зв'язку з морськими аваріями, є національність судна (Греція, Швейцарія), порт приписки (Італія, Марокко, Нідерланди, Норвегія, Німеччина), порт-притулок (Італія, Франція, Японія), місце призначення судна (Греція).

Законодавство, міжнародні договори та практика більшості держав допускають договірну підсудність. Тобто за згодою сторін вирішення спору може бути передано суду будь-якої держави чи арбітражному (третейському) суду, хоч за законом країни спір підсудний іншому суду. Наприклад, договірну підсудність регулюють регламенти міжнародних комерційних арбітражів: Регламент Лондонського міжнародного третейського суду 1985 р., призначений для світового використання тощо.

Виняток з договірної підсудності становлять спори, розгляд яких провадиться виключно місцевим або іноземним судом (зокрема, про нерухоме майно або ж спори за позовом до держави чи її громадян, які користуються за кордоном імунітетом). Перелік таких спорів визначено національним законодавством або міжнародними договорами.

• У зв'язку з наявністю у законодавстві норм про різні види й способи підсудності може виникнути проблема паралельної юрисдикції (lis alibi pendens). її зміст полягає у тому, що провадження в справі, пов'язане зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав може бути порушене у судах кількох іноземних держав або у міжнародному господарському суді чи третейському суді. Тому виникає питання про можливість прийняття позовної заяви, порушення провадження в справі, розгляду спору, винесення рішення, якщо в суді іноземної держави, міжнародному господарському суді чи третейському суді уже подано позовну заяву, порушено справу провадженням або винесено рішення по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Законодавство держав по-різному вирішує проблему паралельної юрисдикції.

Правило lis alibi pendens має застосування у ФРН, якщо рішення іноземного суду може бути примусово виконано за правилами німецького цивільного процесуального законодавства, а у Франції, коли його виконання передбачено нормами міжнародної угоди за її участю. Інший підхід до вирішення проблеми lis alibi pendens містить законодавство України: суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ч. 2 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 p.).