181. Вирішення в договорах про взаємну допомогу питань визнання і виконання судових рішень.

З деякими державами не укладено міжнародних угод з питань визнання та виконання судових рішень. Проте у суди України звертаються громадяни таких держав з проханням визнати, а у разі потреби й виконати рішення, винесене на території цих держав. Тому єдиною умовою для визнання та виконання таких рішень в Україні є законодавчо закріплений принцип взаємності.

Визнання та виконання іноземних судових рішень, яке здійснюється відповідно до міжнародних договорів про правову допомогу, залежить від підстав (іноді "підстави" зазначаються в договорах як "умови"), передбачених у цих же договорах. Як правило, такими підставами визнання та виконання є такі: по-перше, іноземне рішення повинно набрати законної сили на підставі законодавства держави суду, що виніс його. Норми деяких договорів встановлюють виняток щодо рішень у справах, що стосуються батьківських прав, про аліментні зобов'язання (зокрема, п. 1 ст. 47, п. 1 ст. 49 Договору з Молдовою 1993 р., п. 1 ст. 48, п. 1 ст. 50 -з Польщею 1993 р.). По-друге, жодна із сторін у судовому процесі не повинна бути позбавлена можливості захисту своїх прав (наприклад, слід виконати вимогу про своєчасне та належне вручення відповідачу виклику до суду). По-третє, відсутність вирішеної справи з винесеним рішенням між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав судом держави, на території якої порушується клопотання про визнання іноземного рішення, а також відсутність порушеного раніше провадження по такій справі на території держави, де заявляється зазначене клопотання. По-четверте, при розгляді справи по суті та винесенні рішення повинні бути дотримані правила міжнародних договорів про розмежування компетенції судів різних держав, зокрема правила виключної компетенції.

182. Визнання документів, виданих в іншій державі, їх легалізація.

Правовими режимами підтвердження юридичної сили іноземних документів є:

- національний режим - прийняття документів без будь-яких додаткових вимог за умови їх належного і завіреного перекладу;

- режим легалізації;

- режим апостилювання;

- спеціальний режим.

Національний режим - іноземні документи прирівнюються до внутрішнім, якщо вони не потребують примусового виконання.

Угоди між Францією і Німеччиною звільняють офіційні документи від всіх формальностей. Брюссельська конвенція про скасування легалізації документів між країнами ЄС (1987) встановила національний режим для іноземних документів у взаєминах між Францією, Італією і Данією.

У деяких двосторонніх договорах про правову допомогу закріплено, що офіційні документи, що походять з однієї держави, приймаються на території іншої без легалізації (Алжир, Іспанія, Естонія). Договір між Росією та Чехією про правову допомогу і правових відносинах з цивільних, сімейним і кримінальних справах (1982) містить норму, згідно з якою довіреність, досконала російським нотаріусом, може бути представлена в Чехії без будь-якого додаткового засвідчення і буде користуватися на її території силу офіційного документа.

Конвенція СНД 1993 р. (ст. 13): "Документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою чи спеціально уповноваженою особою... приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Такі документи користуються доказовою силою офіційних документів.

Легалізація (консульське чи дипломатичне посвідчення) -це дія, за допомогою якого посадова особа засвідчує достовірність підпису на офіційному або приватному документі і якість, в якому діяла особа, яка підписала акт, автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплений акт, щоб він міг вважатися достовірним. У Данії, Великобританії, Португалії в процесі легалізації можуть засвідчуватися не лише автентичність відбитку печатки, підпису та якість особи, яка підписала документ, але і наявність компетенції підписувати акт.

Легалізація має декларативний ефект і підтверджує, що з моменту свого створення іноземний документ мав якістю достовірності. Акт легалізації - не більш ніж засіб достовірного підтвердження походження іноземного документа. Відсутність легалізації не відображається на дійсності і достовірності самого документа. Легалізація - це формальна умова визнання правопорождающей, доказової сили документа на території іноземної держави. Легалізація здійснюється на території країни, в якій документ видано або оформлено. Неправильна легалізація має такий же ефект, як її відсутність, і веде до відмови в прийнятті іноземних документів у нотаріальному провадженні.

Апостилювання (спрощена легалізація) здійснюється уповноваженим органом у країні походження документа, який набуває юридичну силу на території країн - учасниць Гаазької конвенції про скасування вимог легалізації іноземних офіційних документів (1961) (Великобританія, ФРН, Китай, Росія, США, Франція, Японія). Конвенція встановлює правило: замість операцій з оформлення легалізації вимагається виконання єдиною формальності - проставлення органами, які видали документ, апостиля (посвідчувального напису на документі, однаковою за формою для всіх держав-учасників).

Спеціальний режим. Гаазька конвенція 1961 р. не перешкоджає застосуванню міжнародних угод, які встановлюють більш ліберальний режим визнання іноземних документів. Проставлення апостиля не вимагається, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між договірними державами відміняють чи спрощують дану процедуру або звільняють сам документ від легалізації (ч. 2 ст. 3). Якщо двосторонній міжнародний договір між державами-учасниками встановлює більш жорсткі правила (консульська легалізація), то застосовується більш ліберальний режим Конвенції (ст. 8).