Тема 7. Облікові теорії та світові бухгалтерські школи

Григорій Іванович Бойчук почав працювати у Харківському державному аграрному університеті ім. В.В. Докучаева з 1965 р. З серпня 1997 р. - завідувач кафедри фінансів і аудиту цього ж університету, успішно працював заступником декана, деканом економічного факультету. Вчений є співавтором, зокрема, Плану бухгалтерських рахунків, Регістрів журнально-ордерної форми обліку та методичних вказівок по їх застосуванню, програм з бухгалтерського обліку в сільському господарстві, а також перших підручників для студентів сільськогосподарських вузів, що вивчають бухгалтерський облік.

За радянських часів підручниками з теорії бухгалтерського обліку цієї школи користувалися студенти всіх сільськогосподарських вищих навчальних закладів колишнього СРСР.

Зараз Харківська школа здійснює дослідження за напрямами: облік та контроль в АПК, який очолює проф. М.Ф. Огійчук; облік в торгівлі та громадському харчуванні, представниками якого є проф. Л.М. Янчева, доц. А.П. Гринько, доц. Л.М. Котенко та ін.

7.2.7. Інші бухгалтерські шкоди

Крім названих вище шкіл, існували й інші напрями в розвитку теорії обліку. Так, наприклад, бельгійська школа, видатним представником якої був Баттайлль Мартін, який в 1804 р. описав бельгійську форму рахівництва; японська, яку представляв Івата Івао (1485-1540), який вважав, що статичний баланс - це перетворений інвентар, всі статті якого можуть бути перевірені шляхом інвентаризації; нідерландська, основні теорії якої були викладені видатним бухгалтером Яном Імпіном (1485-1540), який вказував на деякі особливості ведення рахунків свого часу; австрійська, яку представляв видатний теоретик, спеціаліст з балансоведення першої половини XX ст. І. Крайбіг, амстердамська, керівником якої був Т. Лімперг (1879-1961), який в 20-30-х роках висунув теорію, згідно з якою облік повинен вестись не за собівартістю і не за поточними цінами, а звітність повинна відображати цінності, що обліковуються, за відновленою вартістю. В області теорії оцінки представники цієї школи запропонували переоцінку товарів не за загальним індексом, а за індивідуальними індексами цін. Зокрема, Л. Перідон ввів два пасивних рахунки, призначених для обліку резервів і підвищення цін і знецінення грошей; при цьому повинні дебетуватися рахунки Товарів і Грошових коштів (в умовах конвертованої валюти).

Історія бухгалтерського обліку

Висновки

Вплив чотирьох шкіл був значно ширшим, ніж територія їх власних країн. Італійська школа була широко відома в Європі, і можна сказати, що Європейська облікова думка значною мірою розвивалася, відштовхуючись від її поглядів. Наприклад, вся теорія динамічного балансу Е. Шмаленбаха - це не що інше, як позитивна критика італійських ідей. Французька школа вплинула значно на деяких представників німецької школи, наприклад, на Рігера, Бурія, Бідермана тощо, а також на бухгалтерів франкомовних країн; німецька школа - на бухгалтерів скандинавських і балканських країн, на Швейцарію. Англо-американська школа в теперішній час стала найбільш розповсюдженою, що пов'язано не стільки з її методологічними перевагами, скільки з експансією англо-американського капіталу і розповсюдженням англійської мови.

Три найбільші облікові школи: італійська, французька та німецька, не дивлячись на різне ставлення їх до способів оцінки та різницю в поглядах на ту роль, яку повинна відігравати оцінка в обліковій справі, суворо розмежовували облік та оцінку, відносячи останню до завдань політичної економії та господарської політики, а не рахівництва; всі школи, прямо або непрямо, визнавали суб'єктивність будь-якої оцінки.

Всі облікові школи вважали, що оцінка балансу визначається двома граничними оцінками: з одного боку - книжковим, з іншого -натуральним інвентарем, а також дотримувались в оцінці балансів основних положень теорії вартості.

Німецька школа не ставила жодних обмежень суб'єктивізму в оцінці балансу, крім встановлених державним законодавством; школа ставила оцінку балансу під контроль ринкових цін, французька школа - під контроль фактичних угод даного господарства з третіми особами.

Всі три школи користувалися натуральним некнижковим інвентарем в обліку по-різному. Німецька школа вбачала в ньому розпорядчий акт власника, що не тільки санкціонує книжковий баланс, але і містить в собі нові господарські директиви, на основі яких можуть змінюватися показники книжкового інвентарю; італійська школа вбачала в натуральному інвентарі тільки акт адміністративного контролю над агентами, що відновлює їх повноваження, тому всі акти контролюються книжковим інвентарем; французька школа не робила різниці між натуральним інвентарем та іншими виправдовуючими документами, відносячи його до виконавчих функцій самих агентів, які перевіряються та реєструються у книжковому інвентарі лише стосовно зміни кількості, без переоцінки.

Німецька школа припускала можливість зведення оцінки балансу до оцінки за натуральним інвентарем, італійська школа вважала обов'язковим виходити в натуральній оцінці з оцінки книжкової, французька школа вимагала збігу цих оцінок лише щодо кількості.