Тема 3. Розвиток бухгалтерського обліку в Росії до 1917 р.

При Петрі І організація обліку була переглянута у зв'язку із адміністративними реформами, проведеними в державі, видано багато різних законодавчих актів та інструкцій, багато з яких були, очевидно, запозичені з західної, передусім, шведської практики. Ця перебудова переслідувала дві мети: посилення контролю за збереженням власності та 2) збільшення доходів казни.

Першим законодавчим актом, який зобов'язував вести облікові записи, був Військовий Статут (1716). Оскільки війни, які вів Петро І, вимагали значних витрат, необхідні були кошти на їх фінансування. Військовий Статут містив цілий розділ, присвячений обліковим питанням (глава IV) "О купеческих книгах и грамотках". В цьому розділі розкривався порядок складання та подання деяких видів звітів; і, хоча, конкретних вказівок щодо ведення обліку в Статуті не було, але він є цікавим тому, що був першим, хоч і недосконалим, Обліковим Статутом.

У 1716 р. також виданням Петром І "Краткого изображения процессов и судебных тяжб" було започатковано застосування у Росії експертизи документів, як доказу в суді, що можна вважати початком бухгалтерської судової експертизи.

Меркантилізм, як певна система економічних заходів, була покладена Петром І в основу всієї його митної політики, за допомогою високих митних зборів на товари, що ввозяться в країну, Петро І думав обмежити ввезення іноземних товарів в Росію і тим самим заохотити російських капіталістів до заснування нових заводів і фабрик всередині країни. Вжиті Петром І заходи дали певні результати, які виразилися у збільшенні кількості промислових підприємств: в кінці царювання Петра І кількість фабрик і заводів зросла до 233. Заохочувальна система, яку застосовував Петро І для розвитку вітчизняної промисловості, також дала певні результати, але, разом з тим, політичні наслідки цієї системи виявилися дещо неочікуваними; справа в тому, що завдяки системі заохочувального мита вся велика промисловість опинилась в руках першостатейного купецтва і окуркуленого дворянства.

Від реформ царя Петра І бере початок фінансова система Росії; від нього ж починаються і намагання російського уряду покласти початок державному рахівництву та звітності. Історію розвитку системи державної звітності в Росії можна розділити на наступні періоди:

Історія бухгалтерського обліку

I період (починається заснуванням в 1718 р. Ревізіон-колегії та закінчується складенням в 1828 р. в державному контролі основних правил звітності).

В цьому періоді уряд намагався впорядкувати рахункові справи; але цей порядок не міг встановитись, так як йому не було загальної корінної підстави: були не впевненими, де зосередити ревізію рахунків, чи в особливій сторонній установі (контроль сторонній), чи надати її установам, які розпоряджаються державними та суспільними капіталами, з тим, щоб вони надавали звітність про своє розпорядження капіталами особливому відомству (контроль наглядовий). Такі вагання обумовлювали невизначеність форм та змісту рахунків, існування великої кількості постанов, що певною мірою стосувалися обліку але не мали між собою суворого логічного зв'язку, і, нарешті, невідповідність ревізії з фінансовим розвитком імперії.

II період (з 1818 р. - до перетворення в 1864 р. державної звітності) дає поступове ствердження прийнятої системи державного рахівництва і узгоджене з нею утворення державного контролю і звітних постанов в міністерствах та головних управліннях. Загальний характер цього періоду - точне визначення всіх деталей рахункової справи, правил складання звітності міністерствами, головними управліннями та підвідомчих їм структурними особами. Ці правила складають основу зведення рахункових законів, уставів.

Зведення рахункових уставів отримало силу закону Найвищим Указом від 7 жовтня 1848 р.

На основі цих постанов державний контроль перевіряв одних розпорядників і при тому не за справжніми актами і документами, які б за всією повнотою і ясністю відтворювали їх розпорядження, а за генеральними звітами, які складались вищими розпорядчими управліннями і доставлялись до державного контролю без виправдовуючих документів, і якщо в деяких випадках він прагнув перевірити ці цифри, то в більшості це виявлялось безуспішним тому, що не одержуючи документи, він не мав самих необхідних знарядь для перевірки, а також тому, що генеральні звіти, будучи викладені у загальних звітах, не були доступні звірянню із звітними документами навіть тоді, коли ці документи додавалися до них. Позбавлений можливості перевіряти належним чином правильність відображених звітними управліннями оборотів, державний контроль часто не мав змоги самостійно оцінити вигідність здійснюваних ними операцій.

Таким чином, державний контроль виконував не ревізію в прямому розумінні цього слова, а просто розгляд звітів, що рідко призводять до важливих наслідків, які б відповідали цілям його установи і якостям затраченої ним праці.

III період (4864 - 1917) характеризувався введенням системи єдності каси і нової організації державного контролю, правил рахівництва, звітності і ревізії, що містились в рахівничих статутах.

Примус в Росії в той час став основним та визначальним фактором економічного та соціального прогресу. Необхідність обов'язково розвивати вітчизняну промисловість і поступовий перехід фабрик до рук дворянства поставили досить гостро питання про постачання фабрик робочою силою. Петро І створив доктрину, за якою праця на фабриці була державним обов'язком, а тому до цієї роботи повинні були залучатись всі ті, хто з тих чи інших причин був зобов'язаний виконувати на користь держави певні роботи. За наявності кріпосного права вільних робочих не було і не могло бути; "особи, що вільно розгулюють" жодної схильності працювати на фабриках не виявляли; тому залишалося одне - ввести принцип примусо­вості при вирішенні питання постачання на фабрики робочої сили. Петро І в першу чергу використав для робіт на фабриках злочинців, що були ув'язнені; в 1699 р. в тюменському краю було наказано призначити на роботу на цегляний завод шахраїв і п'яниць, сковуючи по два чоловіки залізом шию і ноги; за регламентом головного магістрату в містах повинні були встанов­люватись прядильні будинки "куди передбачалося розміщувати несамовиту стать жіночу". Для забезпечення фабрик робочою силою була засвоєна політика приписування селян до фабрик і заводів, і, нарешті, Законом від 18 січня 1721 р. фабрикантам було надано право прикріпляти до фабрик села. Цим правом фабриканти користувались з великим успіхом до Наказу Сенату 29 березня 1762 p., який заборонив купувати селян до фабрик як із землею, так і без землі.

В Наказі Комерц-Колегії також були перераховані заходи впливу на осіб, які порушують порядок обліку грошей, що надійшли до казни, та їх витрачання. Суворо вимагалось періодично подавати в Ревізіон-колегію "облікові списки", де їх дані записували в Прибуткові та Видаткові книги.

Серед законодавчих актів Російської імперії, які стосувались облікових питань, найважливішим за своїм впливом на подальший розвиток системи

бухгалтерського обліку слід визнати Регламент управління Адміралтейства і верфі, який був прийнятий 5 квітня 1722 р. Регламент передбачав достатньо налагоджену систему обліку матеріалів в натурально-вартісному виразі і, як більшість інших законодавчихактів того часу, носив відбиток закордонного, в першу чергу, шведського впливу.

В ті часи кваліфікованих людей, які вміли правильно вести книги, було дуже мало. Тому не випадково особою, яка вперше отримала в Росії звання бухгалтера, виявився іноземець. Це був голландський купець Тіммерман, який наказом Комерц-Колегії від 11 вересня 1732 р. був призначений на посаду головного бухгалтера Петербурзької митниці. Він презентував зразки ведення рахівництва за прикладом закордонних купців і повинен був вести бухгалтерський облік операцій митниці за подвійною системою.

Поступово подвійний бухгалтерський облік впроваджувався і в інших державних установах та на заводах.

Історичні дані свідчать, що за тих часів вже приділялась особлива увага веденню первинної документації. Так, при оприбуткуванні матеріалів на склад постачальнику видавалась квитанція, підписана особами, які здійснювали їх приймання. При видачі матеріалів зі складу одержувач був зобов'язаний подати наказ на їх відпуск, підписаний контролером. В кінці тижня завідувач складом здавав до головної контори звіт про всі видані зі складу матеріали, при цьому записи, не підтверджені документально, не приймались.

З метою посилення контролю за роботою матеріально відповідальних осіб всі книги належним чином прошнуровувались і пронумеровувались, після чого опечатувались і підписувались контролером та комірником. їх підписи ставились в кожному журналі при записі факту здійснення кожної операції. В "Указе губернаторам и воєводам" від 12 вересня 1728 р. зазначалось: "Книги надходжень та витрачань мати в чистоті, і щоб в них підчисток та переправлень не було". Записи слід було вести в спеціальних книгах, оскільки в іншому випадку "... будь-які непорядки можуть трапитись, і той, від кого надходить, і той, хто витрачає, впасти у підозру". У випадку виникнення будь-яких підозр щодо зловживань на складах проводилась повна інвентаризація: до кінця XVIII ст. було детально розроблено техніку її проведення.