Тема 6. Бухгалтерський облік в країнах світу (XX ст.)
предметом обліку оцінку, говорячи, що без оцінки (вартості) не може бути і обліку.
Видатним представником французької бухгалтерської думки був також П. Гарньє (див. Ч. П с 30-33), представник юридичного напряму. П. Гарньє говорив, що в історії обліку є три видатні постаті: Л. Пачолі, Е. Дегранж та Г. Фор, і вважав себе послідовником останнього. Вчений намагався синтезувати управлінське трактування обліку з уявленнями, традиційними для французьких авторів.
Облік у повоєнній Франції. Після другої світової війни французькі вчені винайшли ще декілька оригінальних теорій в сфері бухгалтерського обліку. Передусім, це теорія можливого запасу Марселя Марі (1945).
Згідно з його поглядами, рахунок представляє статистичну таблицю, яка використовується для обліку змін даних. Події, що спричинили ці зміни, поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні - збільшують або зменшують валюту балансу, внутрішні - здійснюють вплив на внутрішній трансферт (наприклад, ми заборгували кредиторам 1000 грош. од., проте вони погодились отримати цю суму від наших кредиторів, яким ми теж заборгували 1000 грош. од. Відповідно, валюта балансу не зміниться).
Вважається, що дана система, крім забезпечення виконання контрольної функції, сприяє класифікації сум на рахунках в залежності від поставлених цілей. Наприклад, облік затрат на виробництво може бути побудований за їх видами, джерелами виникнення, центрами відповідальності тощо, що і робить подвійний запис Л. Пачолі множинним, а не подвійним. Особливо корисний він при використанні облікових даних при розрахунку статистичних відхилень. Справа в тому, що подвійне групування облікових об'єктів, прийняте в традиційному обліку, трактується як окремий випадок множинних групувань, прийнятих в статистиці.
Прагнучи виділити значення інформації про фінансові операції, Жерар Лерой (1957) запропонував чітко розмежовувати дані про торговельну, промислову і фінансову діяльність. Раціоналізм даної системи (трьох-аспектної) полягає в тому, що вона дозволяє миттєво проаналізувати стан підприємства з трьох точок зору: товарів (облік виробництва і витрат); результатів (облік реалізації і ведення господарської діяльності); бюджету (фінансування).
Таким чином, додавши до системи подвійного запису розгляд фінансового стану за допомогою простої бухгалтерії, можна безпосередньо обліковувати рух ліквідних засобів і так розподіляти інформацію, що це
Історія бухгалтерського обліку
дозволить отримати дані про рух таких засобів, капітальних вкладень в цілому і по кожній категорії окремо.
Значним досягненням в розвитку подвійного запису була теорія Ж. Мейєра (1962), в основі якої лежить думка про те, що кожний економічний агент купує ресурси, використовує їх, вирішує питання про організацію економічних потоків матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Рух зазвичай визначається як перехід відповідної кількості товарів, послуг, грошей або кредитів із одного сектора народного господарства в інший. Тобто потік відображає процес перетворення економічних вартостей, в якому агент (або сектор) служить як точка відправлення.
До основних елементів потоків відносяться: взаємопов'язані агенти (на мікрорівні) і сектори (на макрорівні); сутність або вид потоку. Ж. Мейєр при характеристиці потоків використав наступну класифікацію (рис. 6.4).
Рис. 6.4. Класифікація потоків за Ж. Мейєром
На рівні підприємства облік і аналіз потоків проводять за їх видами. Проте Ж. Мейєр вважав, що опис потоків, з точки зору економічних агентів, корисніший для цілей загальнодержавного обліку.
Розвиваючи ідеї Ж. Мейєра, відомий вчений Дівіза виділяв три види потоків: технічні - оборот товарів; юридичні - рух вимог і кредитів; грошові - оборот грошових коштів.
Розгляд фактів господарського життя не з точки зору окремого підприємства, а з точки зору народногосподарських потоків був новим словом у розвитку подвійного запису. Це пов'язує облік підприємств з народногосподарським обліком. Таким чином, принципи подвійної бухгалтерії, проголошені більше 500 років назад Лукою Пачолі, отримали нове втілення вже не на мікро, а на макрорівні.
Необхідно згадати ще одну особливість французького обліку того часу: