Тема 3. Розвиток бухгалтерського обліку в Росії до 1917 р.

Політична та економічна історія Росії з очевидністю переконує, що в російській державі майже з початку її існування почали утворюватись особливі групи населення, які володіли значним капіталом.

Ще до XVII ст. існували торговельні і лихварські компанії, які мали значні на той час обороти. Однією з особливостей економічного устрою була значна роль держави майже в усіх сферах життя країни. Це вимагало нового рівня обліку державних доходів і видатків та обліку в державних установах.

Капітал носив лихварський характер; він був надзвичайно дорогим: так, наприклад, при короткострокових позиках розмір місячного відсотку взагалі не визначався законом, при довгострокових - річний відсоток, визначений Руською Правдою, складав 50 %. Згодом Володимир Мономах дещо знизив його до 40 %, але після закінчення його правління відсоток знову збільшився до 60 % та навіть до 80 %. Зрозуміло, що за таких умов міський торговельно-ремісничий клас не мав потреби у правильному рахівництві. Звичайно, потрібно було знати та пам'ятати своїх боржників, щоб вчасно вимагати повернення суми боргу, але, з іншого боку, втрата на одному боржнику сторицею відшкодовувалась лихварськими відсотками, що знімались з інших боржників. Тому серйозних стимулів для ведення рахівництва хоча б у формі простих списків своїх боржників і кредиторів в ті часи не існувало. Привабливість високих відсотків на капітал, що віддавався у позику, залучала до числа лихварів представників усіх привілейованих прошарків того часу - бояр та духовенства, які на той час мали великий капітал.

Особливо сильного розвитку набула торгівля та лихварська діяльність купців, бояр та духовенства у містах Новгород та Псков, адже ці міста вели найбільш жваві комерційні операції з заморськими купцями. В цих містах були створені купецькі компанії або товариства для торгівлі з іншими країнами; так, у Новгороді було створено товариство купців-прасолів, товариство вощанників, товариство заморських купців, які їздили за кордон для закупівлі іноземних товарів.

Новгородські купці знали такі види товариств, як повне товариство і товариство на довірі. Значний розвиток торгівлі у Новгороді та Пскові був надзвичайно вигідним для службовців цих міст завдяки різного роду незаконним поборам. Службові люди були водночас і крупними банкірами, у яких кредитувалось купецтво. За словами М.А. Рожкова, "ця банкірська

діяльність новгородських бояр засвідчена однією літописною розповіддю початку XII століття, згідно з якою народ пограбував дім посадника Діїтра та знайшов у нього багато "дошок", на яких були записані грошові зобов'язання "осіб, які заборгували цьому боярину". "Дошки" боярина Діїтра є першою і єдиною пам'яткою облікового мистецтва епохи розвитку торгівлі у Новгороді та Пскові. Але важко припустити, що російські купці того часу, які бачили приклад ведення торговельних операцій ганзейськими купцями і були знайомі з технікою торгівлі за кордоном, могли не звернути увагу на необхідність ведення правильного обліку своїх операцій.

Залежно від методів господарювання історію розвитку обліку до Жовтневої Революції 1917 р. в Росії можна поділити на три періоди:

1. Облік в монастирських та царських дворах в XV-XV1I cm. ;

2. Облік в кріпосних поміщицьких дворах (з XVIII ст. до 1861 p.);

3. Облік в пореформених володіннях, що використовували працю найманих сільськогосподарських працівників (1861-1917pp.).

Зазвичай великими землевласниками у феодальній Росії були монастирі, князі, а пізніше - московські царі. На їх землях працювали десятки та сотні тисяч селян, плоди праці яких привласнювались землевласниками. Розвиток і удосконалення обліку відбувались в міру укрупнення монастирських і царських вотчин та збільшення обсягу продукції, яку вони виготовляли.

Виникнення в сільському господарстві обліку, який вівся найнятими для цього обліковими працівниками, належить до періоду створення в Росії сіль­ськогосподарських підприємств, які залучали до роботи велику кількість селян.

На першому етапі розвитку - в XV-XVII cm. - сільськогосподарський облік вівся за простою системою. Принцип подвійного запису в книгах монастирських та царських вотчин на той час не застосовувався, як, в принципі, і в багатьох іноземних господарствах того часу.

Московський період російської історії характеризувався посиленим розвитком торгівлі і землеволодіння у зв'язку із загальним розвитком обміну. Процес розвитку торговельного землеволодіння викликає зростання залежності селян від поміщиків та від дій уряду, спрямованих на закріпачення селянства. Поміщики, виступаючи в ролі підприємців, вели хижацьке господарювання, яке призводило до швидкого виснаження землі та колосального скорочення площ орних земель в центральній Росії.