Тема 2. Формування бухгалтерського обліку як науки (кін. Xdc - поч. XX ст.

наприклад, рахунків-екранів, бути не могло); 2) дуалістичність - сальдо рахунку власника дорівнює сальдо сукупного рахунку агентів і кореспондентів.

Слід відзначити також внесок у розвиток логісмографії П. д'Альвізе, який свої вчення виклав у восьми загальних принципах, що мовби об'єднують всі правила подвійної бухгалтерії (див. Ч. II, с 10-11).

Засновником економічного напряму бухгалтерського обліку вважається міланський бухгалтер Джузеппе Людовік Кріппа (див. Ч. II. с 71-72), який в 1838 році визначив предмет бухгалтерського обліку як процес вивчення результатів господарської діяльності, пов'язаних зі зміною обсягу та складу майна. Прихильники економічного напряму стверджували, що на рахунках обліковуються саме матеріальні цінності, і називали свою теорію матеріалістичною. За Дж.Л. Кріппою всі рахунки поділялись на дві групи: перші - капітал і його частини, другі — рахунки, що пояснювали структуру пер­ших. Вчений повністю заперечував погляди прихильників юридичного напряму в обліку. Він вважав, що такий облік не відображає прав і зобов'язань осіб, які беруть участь у господарському процесі, а лише фіксує зміну та рух цінностей. Динаміка зобов'язань, на його думку, - це лише наслідок господарських процесів, причому далеко не основний. Тобто, за Дж.Л. Кріппою, юридична теорія замінює сутність формою, а причину - наслідком.

Розвиваючи вчення економічного напряму, венеціанська школа, на чолі якої стояли Ф. Беста, В. Альфієрі (див. Ч. II, с 11), К. Гіділья, Д. Мальоне, А. Стабіліні та інші, зробила значний внесок у розвиток бухгалтерської науки. Зокрема, Ф. Беста (див. Ч. И, с 20-23) вважав, що суспільство - це сукупність інтересів; господарство - одна з основних частин суспільства, де поєднуються інтереси багатьох осіб з приводу різних цінностей, а інтерес -це зовнішній юридичний бік економічної суті цінностей. Тому не слід замінювати причину наслідком, як це, на його думку, робив Дж. Чербоні. Ф. Беста сформулював знамениту теорію фонду, за якою фонд - це загальний обсяг вартостей, вкладених у підприємство. К. Гіділья (див. Ч. И, с 35) розвинув теорію кошторису. А. Стабіліні, на противагу юридичному визначенню господарства, дав його економічне трактування: "Господарство -це сукупність дій, спрямованих на виробництво і споживання багатств".

Незважаючи на те, що саме Ф. Марчі і Дж.Л. Кріппа проголосили бухгалтерський облік наукою, її батьком таки вважається засновник ломбардської школи Франческо Вілла (див. Ч. П. с 29-30), тому що саме він був

першим, хто синтезував юридичні та економічні аспекти обліку, зауваживши, що бухгалтерський облік складається з трьох основних частин:

1. теорія обліку - економіко-адміністративні відносини;

2. правила ведення регістрів та їх практичне застосування;

3. організація управління (в т.ч. ревізія рахунків).

Рахунки Ф. Вілла поділяв на три групи: депозитні (майнові), особові та методологічні (підсумкові). Депозитні рахунки призначались для обліку матеріальних цінностей, особові мали юридичне значення, а методологічні дозволяли визначити результати діяльності. Отже, за таких умов подвійний запис відображав як юридичну, так і економічну інформацію.

Заслуговують на увагу також спроби оригінального мислителя Емануеля Пізані (див. Ч. II, с 95-97) синтезувати ідеї всієї італійської школи у створеному ним вченні - статмографії (грец. - "статмо" - "баланс" і "графія" - "опис", відповідно, "статмографія" означає "балансоведення"). "Рахунковедення, -писав вчений, - це галузь науки про управління; об'єктом рахунковедення є встановлення статики і динаміки приватних і суспільних господарств" .

Зацікавлення обліковою наукою призвело до того, що наприкінці XIX ст. в Італії замість двох напрямів рахівництва було виділено три нові: 1) логісмологію - вчення про бухгалтерські рахунки; 2) статмологію - вчення про бухгалтерський баланс; 3) леммалогію - вчення про залишки.

Логісмологія була найближчою до традиційної бухгалтерії. Статмологія перетворилась на аналіз господарської діяльності, а леммалогія використовувала складний математичний апарат у вченні про управління запасами і була розвинута в англосаксонських країнах.

Слідом за Е. Пізані почали створювати нове вчення, комбінуючи старе, і інші італійські вчені того часу, зокрема, такі, як С Спінеді та Дж. Дзаппа.

Сабіно Спінеді вважав, що бухгалтерія - це методологічна наука, вся теорія якої має суто математичний характер. Він зазначав, що предмет обліку -багатство підприємства, яке вивчається не тільки з точки зору управління ним, але й з точки зору причин його виникнення, трансформації та зростання.

Джино Дзаппа вважається останнім з великих бухгалтерів класичної італійської школи. Повертаючись до ідей Ф. Вілли, він значно розширив завдання бухгалтерії та її межі. Облік трактувався ним лише як суто

'Детальніше погляди Е. Пізані розглядаються при характеристиці облікових теорій - див. Тему 7.

.66