Тема 6. Бухгалтерський облік в країнах світу (XX ет.)

Рахунки класів 2.9 були внутрішніми, з них виділявся клас нейтральних рахунків, призначених для обліку незакінчених інвестицій, а також для відображення витрат, які в суворому розумінні цього слова витратами не виступають: збитки від списання безнадійної заборгованості, податки тощо.

Рахунки класів 3.9 були призначені для того, що в Німеччині називалось "виробничою бухгалтерією", тобто для обчислення собівартості готової продукції і наданих послуг, а також для виявлення щомісячних фінансових результатів.

Відмітимо, що в країнах з англс-американським впливом ідея створення плану рахунків часто ідентифікувалась з ідеєю централізації в плановій економіці. Мета Е. Шмаленбаха була іншою: на противагу тейлоризму і центра­лізації виробництва він сподівався, що його план рахунків буде використаний як інструмент для прийняття рішень в умовах вільної ринкової економіки.

Е. Шмаленбах не погоджувався з юридичним підходом Е.П. Леоте та А. Гільбо, вважаючи, що завдання плану рахунків зводиться до того, щоб вся інформація була корисна адміністрації для прийняття управлінських рішень. Е. Шмаленбах підкреслював, що краще не звертати уваги на деталі, а давати необхідну інформацію у вигляді щомісячного балансу і звіту про прибутки і збитки для того, щоб реагувати вчасно. Гнучкі елементи, включені ним у систему (вільне рознесення витрат за різними ознаками, оцінка витрат за системою "стандарт-кост"), вважались ним достатніми для того, щоб облікова система відображала специфіку будь-якої компанії і допомагала у прийнятті управлінських рішень. На думку Е. Шмаленбаха, план рахунків мав призвести до розвитку німецької промисловості і чинити опір бюрократії.

В 1927 р. Асоціацією німецьких машинобудівних підприємств був опублікований план рахунків Веймарської республіки. Він представляв собою спрощену версію плану Е. Шмаленбаха. В кінці 30-х років XX ст. державне регулювання економіки в нацистській Німеччині отримало визначальний характер, тому введення плану рахунків стало неминучим, оскільки державні контролери повинні були володіти повною інформацією. У зв'язку з цим у 1937 р. був прийнятий обов'язковий план рахунків. На перше місце в ньому виділився не торговельний (фінансовий), а виробничий облік. Цей план також значною мірою повторював розробку Е. Шмаленбаха.

Історія бухгалтерського обліку

У 1937 р. був розроблений та втілений національний план рахунків Німеччини, у якому вперше чітко було розділено фінансову та виробничу (цехову) бухгалтерію, з встановленням зв'язків між цими трьома різними способами залежно від розмірів підприємства.

У Франції в 1940 p., один з керівників в уряді Віші - Шелепретр -наказав Міністерству фінансів розробити план рахунків для французьких підприємств. В 1942 р. Комітет зі стандартизації, створений з цією метою, запропонував план, дуже близький до структури німецького плану 1937 р. Він існував в двох версіях: для великих компаній - з включенням рахунків управлінського обліку, для підприємств малого бізнесу - без такого. Проте ідея єдиного плану рахунків, яка б включала і рахунки управлінського обліку, викликала протидію з боку відомих підприємців Франції, хоча це не завадило плану рахунків 1942 р. вплинути на всі наступні плани, які складались у Франції пізніше.

План рахунків Голландії 1944 р. був точною копією німецького, але він був обов'язковий лише для підприємств поліграфічної і легкої промисловості. Крім того, німецький план рахунків 1937 р. послужив основою для планів рахунків Швеції (1942), Польщі (1942), Угорщини (1943) і Греції (1944). Цікаво відмітити, що в Бельгії в 1944 р. був введений план, орієнтований на балансовий принцип І.Ф. Шера, а не на принцип кругообігу капіталу Е. Шмаленбаха.

В цілому в 1945-1946 pp. побудова плану рахунків на принципі кругообігу капіталу, запропонованому в роботах Е. Шмаленбаха, превалювала майже по всій континентальній Європі.

Після Другої світової війни в економічному житті Європи вирішального значення почав набувати американський капітал. Разом з цим отримав визнання і англогамериканський підхід до бухгалтерського обліку.

Можливо, цей вплив і не був би таким значним, якби не один недолік плану Е. Шмаленбаха: план, який охоплює фінансові і управлінські рахунки, що представляють інтерес для адміністрації, деякою мірою призводить до порушення комерційної таємниці.

Навколо цього питання і розгорнулись найбільші дискусії серед критиків плану рахунків Е. Шмаленбаха. Так, Вальтер Ле Кутр писав, що в