Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
HR_police-last-last (1).doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

3. Правові підстави відповідальності керівника підрозділу міліції за поведінку підлеглих

У Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.) і зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» (5 грудня 1991 р.) проголошувалося: до сім’ї цивілізованих країн бажає війти нова, демократична, правова держава, яка ставить перед собою мету, зокрема, реально забезпечити права, свободи людини і громадянина і зобов’язується суворо дотримуватися загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних стандартів в галузі прав і свобод громадян.

У грудні 1990 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про міліцію», у ст. 4 якого сформульовані правові основи діяльності міліції. «Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку». В ст. 5 цього закону перелічені деякі права людини, які забезпечує міліція: права на повагу гідності людини, право на таємність приватного життя, право на юридичний захист та ін. У ст. 25 наведені основні види юридичної відповідальності працівника міліції. Працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов’язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

1 грудня 1991 року МВС України видав Наказ за №552 «Про заходи щодо зміцнення законності», який з окремими поправками та уточненнями досі слугує нормативною основою діяльності начальника стосовно поведінки підлеглих. У преамбулі наказу вказано, що, надаючи першорядного значення захисту прав та інтересів громадян, МВС України покладає на керівників органів внутріш­ніх справ персональну відповідальність за стан законності в підлеглих підрозділах, викриття і викорінення причин та умов, які сприяють їх порушенню з боку особового складу.

У наказі сформульовані відповідні форми роботи з підлеглими з боку керівників. Це, зокрема:

– роз’яснювальна робота щодо доведення до свідомості кожного працівника ОВС, що дотриман­ня законності є провідною умовою побудови правової держави, зміцнення авторитету органів та довіри до них з боку суспільства;

– своєчасне реагування на випадки порушення прав людини як по лінії формального контролю (оперативних нарадах, засіданнях комісій із роботи з персоналом та зміцненню дисципліни), так й неформального (збори трудових колективів, суди офіцерської честі та ін.);

– підвищення професіоналізму працівників міліції через удосконалення форм і методів добору, підготовки і розстановки кадрів, службового контролю і виховної роботи, попередження, викриття та викорінення випадків корупції, зловживання службовим становищем;

– вживання заходів до відновлення порушених прав і законних інтересів громадян, відшкодування завданих матеріальних збитків, а також – на вимогу громадянина – до публічного вибачення;

– періодичне (не рідше одного разу на півріччя) вивчення, аналіз та розгляд на оперативних нарадах стану дотримання законності в підлеглих службах та органах, заслуховування з цих питань керівників підрозділів;

– внесення до навчальних програм закладів освіти системи МВС України необхідних коректив з тим, щоб забезпечити оволодіння курсантами, слухачами знаннями та навичками, необхідними для належного виконання своїх обов’язків, у поєднанні з безумовним дотриманням законності, та ввічливого ставлення до громадян.

До наказу додавалися інструкція про порядок обліку порушень законності (правопорушень) та надзвичайних подій серед персоналу ОВС України, інструкція про порядок проведення службових розслідувань в ОВС України, а також правила заповнення карток, класифікатори до карток і зразки карток обліку порушень законності (правопорушень) і надзвичайних подій серед особового складу.

Введення обліку правопорушень серед працівників ОВС дало можливість відстежувати основні тенденцій цього явища. Так, якщо кількість правопорушень за період 1986–1990 рр. склала 6,5 тис., 1991–1995 рр. – близько 7 тис., 1996–2000 рр. – 7,6 тис., 2001–2003 рр. – 5,8 тис. Тобто, незважаючи на скорочення чисельності особового складу в ОВС, починаючи з 1996 р., абсолютна кількість правопорушень продовжувала зростати, у тому числі й порушення працівниками міліції прав людини. Наприклад, динаміка вчинення некримінальних службових правопорушень працівниками ОВС України за період 1997–2003 рр. характеризувалася таким чином (кількість випадків):

Незаконне адміністративне затримання – 290

Незаконне притягнення до адміністративної відповідальності 332

Незаконний арешт 16

Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності 113

Незаконне затримання за підозрою у вчиненні злочину 169

Незаконні методи проведення слідства, дізнання 43

Незаконні дії щодо затриманих, підозрюваних 32

Незаконне використання спецзасобів 82

За цей період працівниками міліції були здійснені злочини, за якими набуває чинності кримінальна відповідальність, а саме: тілесні ушкодження – 75 випадків, убивство – 88. За період 1997–2002 рр. за вчинення злочинів було засуджено 1632 працівника ОВС.

Умовно можна вважати, що з початку 2000-х років почався другий етап підвищення відповідальності працівників міліції та їхнього керівництва за дотримання прав і свобод людини. 23 березня 2000 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій і законності в забезпеченні прав і свобод людини», в лютому 2002 р. виходить Указ Президента України «Про заходи щодо подальшого укріплення правопорядку, охорони прав і свобод громадян», у червні 2003 р. Верховна Рада приймає закон «Про демократичний контроль над військовою організацією і правоохоронними органами держави».

У грудні 2005 р. Верховна Рада України приймає ряд доповнень до ст. 5, 11, 13 Закону України «Про міліцію». У ст. 5 «Діяльність міліції і права громадянина» сформульовані вимоги до міліції щодо до­три­мання прав людини при затриманні та взятті під варту. Відповідно до доповнень цієї статті міліція:

 забезпечує затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам з моменту затримання або арешту (взяття під варту) право захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, реалізацію інших прав затриманих і заарештованих (взятих під варту) осіб;

 негайно, але не пізніш як через дві години після затримання або арешту (взяття під варту) осіб, повідомляє про їх місцеперебування родичам та в разі заявлення усної або письмової вимоги – захисникові, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання;

 забезпечує харчування затриманих осіб тричі на добу за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України;

 у разі необхідності вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги затриманим і заарештованим (взятим під варту) особам.

У разі заявлення затриманими або заарештованими (взятими під варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.

Про заявлення вимоги щодо залучення захисника або про відмову у залученні захисника у протоколі затримання або постанові про арешт (взяття під варту) робиться відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої або заарештованої (взятої під варту) особи.

Особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції:

 повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яс­нюєть­ся право оскаржувати їх у суді;

 надаються усно роз’яснення частини першої статті 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді – роз’яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання чи арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;

 забезпечується можливість із моменту затримання або арешту (взяття під варту) захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

У разі невиконання працівниками міліції вимог, установлених цією статтею, особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку. При цьому такі особи звільняються від сплати державного мита.

Відшкодуванню підлягають у повному обсязі:

1) заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій або бездіяльності працівників міліції;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), вартість вилученого майна, якщо його повернення в натурі та в тому ж стані стало неможливим;

3) суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги;

4) моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії або бездіяльність працівників міліції завдали громадянинові моральних страждань, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Працівники органів міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом.

У ст. 12 Закону вказується, що при застосуванні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, а також при будь-яких ушкодженнях або смерті, які спричинені особі внаслідок застосування працівником міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, працівник міліції негайно та письмово доводить до відома безпосереднього начальника для сповіщення прокуророві.

З прийняттям поправок до Закону «Про міліцію» відповідальність за дотримання прав людини як з боку працівників міліції, так і з боку їхніх начальників стає більш предметною і конкретною. Можна сказати, що нормативно-правова база України щодо відповідальності працівників міліції та їхніх керівників щодо дотримання прав і свобод людини в основному відповідає міжнародним стандартам.

Але саме проголошення юридичних норм, які зобов’язують працівників міліції дотримуватися прав людини, не може дати позитивного результату. Для цього потрібна наполеглива робота керівників підрозділів щодо забезпечення правомірної поведінки підлеглих.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]