Афанасьєв проти України

1 березня 2000 року Афанасьєв був затриманий за підозрою у шахрайстві та доставлений до Київського районного відділу міліції міста Харкова. Заявник стверджує, що в районному відділі міліції йому наділи наручники і міліціонери вимагали, щоб він зізнався у злочині. Коли він відмовився, його декілька разів сильно побили. Кожного разу після побиття йому казали, що якщо він не зізнається, його битимуть і далі. Коли його били останній раз, один з міліціонерів – Г. – ударив заявника в ліве вухо, наслідком чого стали пухлина і часткова глухота. Після побиття працівники міліції попередили заявника, щоб він «усе обдумав» протягом ночі, а в іншому разі – його битимуть знову наступного дня.

Афанасьєв стверджує, що на його тілі були численні подряпини та синці. 02.03.2000 р., коли міліціонери збиралися доставити його до ізолятора тимчасового тримання, то в ізоляторі відмовилися прийняти його через наявність численних тілесних ушкоджень. 03.03.2000 р. заявника припровадили до лікарні, де він був оглянутий лікарем. Того самого дня заявника перевели в ізолятор тимчасового тримання. 4 березня 2000 року проти заявника висунули обвинувачення, але відпустили під підписку про невиїзд згідно з рішенням прокурора Київського району міста Харкова.

З 5 березня до 7 квітня 2000 року заявник проходив медичний огляд у відділі судово-медичної експертизи. Судово-медичний експерт зафіксував різноманітні ушкодження на тілі заявника. Серед ушкоджень були пошкодження лівого вуха, а також синці на тулубі, обличчі, лівій руці та лівій нозі (які Урядом кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження). Експерт також зазначив приблизну дату, коли заявник отримав ці ушкодження: від 5 до 7 днів до 7 березня 2000 року. Ці дати збігалися з періодом тримання заявника в Київському районному відділі міліції.

13 квітня 2000 року заявник звернувся до прокурора Харківської області з проханням порушити кримінальну справу проти міліціонерів щодо застосування до нього катувань. Заяву направили на розгляд до прокуратури Київського району міста Харкова.

24 квітня та 18 травня 2000 року заявник звернувся до прокуратури Київського району з проханням інформувати його щодо результатів розгляду своєї заяви. Помічник прокурора Київського району міста Харкова прийняв постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину. У своїй постанові помічник прокурора зазначав, що 10 лютого 2000 року проти заявника була порушена кримінальна справа. Заявник добровільно зізнався у вчиненні ним злочинів, за якими йому було висунуто обвинувачення, коли дізнався, що його спільники вже зізналися. До того ж, міліціонери були опитані щодо скарг заявника і повністю заперечували звинувачення проти них.

Помічник прокурора зробив такий висновок: «...незважаючи на те, що з акту судово-медич­ного огляду №747/с від 5 квітня 2000 року [випливає, що заявник отримав] легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров’я, жодних доказів завдання йому згаданих у акті тілесних ушкоджень працівниками міліції Київського районного відділу міліції м. Харкова не знайдено. Доводи [заявника], викладені у його заяві, слід вважати вигаданими. У цей час йому достовірно відомо про те, що стосовно нього слідством знайдено достатньо доказів щодо вчинення ним злочинів, у яких він звинувачується. Він має за мету уникнути покарання, на яке заслуговує».

31 грудня 2003 року Жовтневий районний суд скасував постанову від 9 липня 2003 року та передав справу для додаткового розслідування. Суд відзначив, зокрема, що органи розслідування не здійснили необхідних заходів, щоб встановити та допитати незалежних свідків, враховуючи те, що свідчення заявника та працівників міліції суперечать одне одному.

30 березня 2004 року прокуратура Жовтневого району ухвалила постанову про припинення кримінальної справи проти працівників міліції, зазначених заявником, та вирішила, що обставини завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень потребують додаткового розслідування.

Європейський суд відзначив, що за скаргою заявника державні органи провели поверхове розслідування і лише допитали можливих порушників. Вони прийняли заперечення працівників міліції за чисту монету та відмовили в порушенні кримінальної справи щодо них попри свідчення заявника та незаперечні тілесні ушкодження в нього. Кримінальне розслідування скарги заявника почалося лише більш ніж через рік після подій. Суд згоден із заявником у тому, що недоліки на початковій стадії розгляду його заяви суттєво вплинули на подальший хід розслідування загалом.

Зважаючи на ці, а також ряд інших обставин, Суд визнав, що відбувалось порушення прав людини, в тому числі і за ст. 13, і призначив відшкодування у розмірі 6,500 євро (шість тисяч п’ятсот євро) стосовно немайнової шкоди та 610 євро (шістсот десять євро) стосовно витрат [].