Г лава 8. Забезпечення прав людини при здійсненні оперативно-розшуковій діяльності

План

1. Визначення понять.

2. Міжнародні стандарти дотримання прав людини в процесі здійснення ОРД.

3. Національне законодавство щодо забезпечення прав людини при проведенні оперативно-роз­шукової діяльності.

4. Контроль за дотриманням прав і свобод громадян в оперативно-розшуковій діяльності.

5. Проблеми, пов’язані з дотриманням прав людини в процесі ОРД.

6. Ситуації для обговорення.

7. Контрольні питання.

8. Література.

1. Визначення термінів

Оперативно-розшукова діяльність (ОРД) – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Оперативно-технічний захід (ОТЗ)– це захід, який здійснюється із застосуванням технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації, у тому числі з каналів електрозв’язку, інформаційних систем та окремих технічних засобів обробки інформації, відео -, фото -, аудіоапаратури, та для організації проведення якого встановлюються спеціальні правила.

Оперативні працівники – уповноважені працівники підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Оперативне обстеження – таємне проникнення до жилого чи нежилого приміщення, транспортних засобів, що є приватною власністю та їх обшук, тимчасове вилучення документів та ознайомлення з ними, вилучення зразків матеріалів, сировини, виробів та інших предметів з метою розслідування без розкриття інформації про їх вилучення.

Перехоплення телекомунікацій – спостереження, відбір і фіксація акустичної інформації, що передається електричними мережами телефонного зв’язку та одержання, перетворення і фіксація різних видів сигналів, що передаються технічними каналами зв’язку, за допомогою технічних засобів для вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності.

Прослуховування – збір і фіксація акустичної інформації всередині приміщень, споруд, транспортних засобів та на відкритій місцевості, що здійснюється із застосуванням технічних засобів або без їх застосування, з метою вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності.

2. Міжнародні стандарти дотримання прав людини в процесі здійснення орд

Міжнародне співробітництво в питаннях боротьби зі злочинністю основною своєю метою ставить захист прав і свобод людини. Правовою основою цієї діяльності є міжнародно-правові документи, які регламентують захист прав і свобод людини, визначають світові підходи в боротьбі зі злочинністю і встановлюють правила поведінки стосовно осіб, які знаходяться в розшуку, відбувають покарання за вироком суду, затриманих під час слідства або тих, хто утримується під вартою.

Найважливішими з них є Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод з протоколами (1950 р.), Європейський соціальний статут (1961 р.), Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 р.), Європейська конвенція про громадянство (1997 р.) та ін.

У 1949 р. була заснована Рада Європи – міжнародна регіональна організація європейських держав, які проголосили своєю метою розширення демократії, зближення всіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони довколишнього середовища.

Рада Європи забезпечує високі стандарти дотримання прав людини в державах-членах насамперед завдяки дії Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка була підписана 4 листопада 1950 р. Конвенція гарантує права людини на життя, захист її від незаконного насильства, покарання, підневільного стану, примусової праці; на свободу та особисту недоторканність (крім випадків, передбачених законом), на захист у разі обвинувачення. Згідно з Конвенцією особі без будь-якої дискримінації гарантуються: повага до її особистого і сімейного життя, житла, таємниця листування, свобода думки, совісті та релігії, виявлення поглядів, мирних зборів, права на організацію асоціацій з іншими людьми, одруження і створення сім’ї.

Стаття 8 Конвенції передбачає такі основні права особи: на повагу до приватного життя, сімейного життя, на недоторканність житла та на таємницю кореспонденції.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання з боку держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї ж статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбаченим законом і необхідним у демократичному суспільстві, здійснюватися в інтересах національної безпеки, громадського спокою або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав та свобод інших осіб.

Втручання у права, передбачені статтею 8 Конвенції, може відбуватися на основі лише того закону, який доступний громадськості (заходи втручання не можуть бути передбачені певними таємними інструкціями), і передбачає можливість для особи, права якої порушено, оскаржити заходи, вжиті щодо неї компетентними державними органами.

Протягом більш ніж 50 років контрольним органом Конвенції – Європейським судом з прав людини – в рішеннях, які ним приймалися, було детально роз’яснено кожну статтю Конвенції. Ці рішення становлять систему прецедентного права Європейського суду.

Конкретні судові рішення формально обов’язкові тільки для тих держав, що є відповідачами в конкретних справах. Однак інші країни фактично керуються ними при оцінці відповідності внутрішнього правового порядку вимогам Конвенції. У ряді випадків ці рішення спонукали держави, які не були стороною у певній справі, до вдосконалення свого законодавства і правозастосовчої практики.

У 1995 р. Україна стала тридцять сьомим членом Ради Європи і взяла на себе ряд обов’язків у сфері прав людини. Всі зобов’язання України перелічені в документі під назвою «Висновок Парламентської асамблеї РЄ від 26 вересня 1995 р.» Ставши в листопаді 1995 р. членом Ради Європи, Україна ратифікувала її основоположний акт – Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, Перший протокол і протоколи № 2, 4, 6, 7, 11 до Конвенції.

У системі міжнародних актів з прав людини особливе місце займають документи, які визначають стандарти правоохоронної діяльності. Показовою в цьому плані є Декларація про поліцію Ради Європи (1979). В Декларації зазначається, що для повного здійснення прав людини та їх фундаментальних свобод необхідне мирне суспільство, де панують порядок та громадський спокій. І саме поліція відіграє важливу роль у цьому процесі, діючи в умовах, небезпечних для її працівників, які ускладнюються ще більше, якщо недостатньо визначено правила поведінки для співробітників поліції.

Поліція використовує цю Декларацію для вироблення своїх стандартів професійної роботи. Отже, йдеться про стандарти, що, з погляду Парламентської Асамблеї, мають потребу в «максимальній пропаганді». Декларація дає докладні інструкції – не тільки щодо обов’язків «поліцейських», але й умов, в яких повинні працювати поліцейські:

 вона дозволяє поліцейським порушувати накази, якщо вони є незаконними, і звільняє їх від покарання за це;

 дотримання Декларації дає поліцейським право на активну моральну і фізичну підтримку суспільства;

 поліцейські мають пройти ретельну підготовку, мати відповідні умови роботи та справедливу оплату.

У процесі здійснення своєї професійної діяльності поліцейський змушений піддавати правомірному обмеженню цілий ряд громадянських прав людини (право на недоторканність особистого та сімейного життя, таємниця кореспонденції та ін.). Звичайно, «не повинно бути жодного втручання з боку державних органів у користування цим правом, за винятком втручання, передбаченого законом та необхідності в демократичному суспільстві в інтересах державної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для охорони здоров’я чи моралі населення або захисту прав та свобод інших осіб» (ст. 15 Декларації).

Таким чином, застосування в сучасних умовах України норм міжнародного права має певні особливості. Щоб надати особі при провадженні в кримінальній справі і проведенні стосовно неї оперативно-розшукових заходів достатню можливість реалізувати свої права, а також, щоб їх не порушити, слідчі, особи, які проводять дізнання, оперативні працівники, прокурор, судді повинні мати належне уявлення про всі права особи. Для цього необхідні знання положень міжнародних договорів, які були ратифіковані Україною, загальновизнаних норм і принципів у галузі прав людини та основних її свобод. В іншому разі неможливо уникнути помилок та їх несприятливих наслідків для осіб, залучених до сфери кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової діяльності.

Норми розглянутих та інших міжнародно-правових актів з прав людини знаходять свій розвиток і деталізацію в положеннях внутрішнього законодавства окремих держав, слугують для нього правовим орієнтиром, взірцем, оскільки вони є результатом світового досвіду, кращим надбанням людства щодо закріплення і гарантування прав людини. Відповідно до цих норм створюється і національне законодавство України – держави за світовими мірками дуже молодої.