Відмовитися давати показання як свідки мають право (ст. 69 кпк):
члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного |
особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину |
особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв |
Згідно з діючим законодавством, за свідком закріплюється перелік прав, обов’язків, встановлюються заходи кримінальної та адміністративної відповідальності. До переліку найголовніших прав свідка відносяться:
Для осіб, які є потерпілими від вчинення протизаконних дій та зазнали матеріальної шкоди, при провадженні в кримінальній справі передбачено право пред’явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом із кримінальною справою. Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Положення ст. 29 КПК прямо зобов’язує органи дізнання та слідчих вжити заходів до забезпечення цивільного позову потерпілого, а в разі необхідності – вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.
Потерпілі також мають право оскаржити постанову слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.
Крім того, свідки та потерпілі, законні представники потерпілих мають право на відшкодування їм витрат щодо явки за викликом в органи дізнання і досудового слідства. За ними зберігається середній заробіток за місцем роботи за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.
7. Типові порушення прав людини під час проведення досудового слідства
До типових порушень прав людини під час проведення досудового слідства можна віднести такі:
– пред’явлення обвинувачення при відсутності події злочину як засіб незаконного тиску для отримання інформації;
– права роз’яснюються формально, не завжди у повному обсязі;
– не роз’яснюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
– проведення розслідування неправомочною особою, з порушенням термінів слідства;
– здійснення психологічного впливу з метою отримання заяви про відмову від захисника;
– обвинувальний нахил у діях слідчого, ігнорування ним презумпції невинуватості;
– примушування експертів до свідомо неправильного висновку;
– допит фактично підозрюваної особи в якості свідка щодо обставин вчиненого нею діяння;
– допит неповнолітнього без присутності батьків, педагогів або законного представника;
– знищення доказів, що виправдовують обвинуваченого;
– фальсифікація доказів обвинувачення;
– обман обвинуваченого (підозрюваного) замість використання тактичних і психологічних прийомів допиту;
– пред’явлення матеріалів попереднього слідства обвинуваченому та захисникові для ознайомлення непідшитими або непронумерованими;
– неознайомлення обвинуваченого та захисника з додатковими матеріалами;
– несвоєчасне вручення підсудному копії обвинувального вироку;
– визнання особи винною у злочині, обвинувачення у скоєнні якого їй не пред’являлось;
– скарга, подана під час допиту обвинуваченим на орган дізнання, не передається до прокуратури, а розглядається керівництвом райвідділу шляхом бесіди із заявником;
– необґрунтоване відхилення слідчим клопотань про з’ясування обставин, що мають важливе значення для правильного розгляду справи;
– необґрунтована відмова підозрюваному, обвинуваченому бути присутнім при допиті свідка.
Як приклад численних порушень діючого законодавства, відомчої нормативно-правової бази МВС України та прав людини можна навести справу гр-на Ш., основні факти щодо розслідування якої мають вигляд таким чином.
У кінці 1999 р. в одному із сіл Зіньківського району Полтавської області був скоєний злочин, у зв’язку з чим порушено кримінальну справу. 4 січня 2000 р. гр-на Ш. затримали за підозрою у вчинені цього злочину. Після закінчення трьох діб, 6 січня, через відсутність доказів Ш. був звільнений, проте за нез’ясованих причин у райвідділі залишився військовий квиток Ш. Через місяць, 15 лютого 2000 року, стосовно Ш. було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК.
Проте майже через два роки – 13 листопада 2001 р. – до гр-на Ш. за місцем його проживання (за 200 км від м. Зіньків) прибули працівники Зіньківського РВ, змусили Ш. сісти в автомобіль і привезли до Зіньківського РВ. У райвідділі було винесено постанову про затримання Ш. «за бродяжництво« з наступною фразою у тексті: «Ш. прибув до м. Зінькова, документів при собі не мав.« Таким чином, до постанови було внесено неправдиві свідчення. При цьому працівниками було проігноровано те, що він був примусово привезений, був особисто відомий працівникам райвідділу, а також те, що у райвідділі й досі знаходився його військовий квиток. При цьому вже наступного дня рідним Ш. зателефонували, щоб ті принесли йому поїсти та деякий одяг.
Після подання скарги, 23 листопада 2001 р. слідчий Зіньківського райвідділу виніс нову постанову про затримання Ш. за підозрою у вчиненні злочину, не звертаючи уваги на попередню постанову, якою Ш. було визнано невинуватим. Це прямо суперечило п. 11 ст. 6 КПК, згідно з яким кримінальну справу не можна порушувати, а порушена справа підлягає закриттю, якщо попередня постанова слідчого про відмову в порушенні справи за тим же фактом не є скасованою. Оскільки попередня постанова не була скасована, а затримання Ш. 23 листопада 2001 р. формально ставало незаконним, вказана постанова була просто вилучена слідчим із кримінальної справи.
У ході розслідування виявилося, що справа розслідувалася непроцесуальною особою, оскільки слідчий, який розслідував справу з 1999 року, вже був звільнений із посади, а новий слідчий не був уповноважений на проведення дій відповідною постановою, яка до того ж мала міститися у матеріалах справи. Таким чином, усі свідчення, які отримав слідчий без винесення постанови про прийняття справи до провадження, серед них і затримання Ш., подання про вибір запобіжного заходу є незаконними.
Усі скарги, відправлені до прокуратури області стосовно дій прокурора Зіньківського району, який не вжив заходів щодо порушення законності працівниками ОВС, було повернуто для вирішення та перевірки цьому ж прокуророві Зіньківського району.