Г лава 9. Особливості реалізації права на мирні зібрання

План

1. Вступ

2. Визначення термінів

3. Суб’єкти реалізації права на мирні зібрання

4. Правові підстави реалізації права на мирні зібрання

5. Припинення зібрань працівниками міліції

6. Практика Європейського суду з прав людини

7. Відповідальність за правопорушення у сфері реалізації права на мирні зібрання

8. Типові порушення свободи мирних зібрань з боку працівників міліції

9. Ситуації для вирішення

10. Контрольні питання

11. Література

1. Вступ

Як свідчать події останніх років як в Україні, так і в інших країнах світу, свобода мирних зібрань є однією із ключових свобод у демократичних країнах. Саме мирні публічні зібрання дозволяють громадянам масово виявляти свої переконання.

Вони є одним із засобів донести свою позицію до значної кількості осіб і таким чином привернути увагу громадськості та вплинути на формування громадської думки щодо певного питання.

Саме тому право на проведення мирних зібрань розглядається як одне із основоположних прав та свобод і відповідно закріплюється в базових міжнародних договорах у галузі прав людини (стаття 20 Загальної декларації прав людини, стаття 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, стаття 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ)).

Свобода мирних зібрань тісно пов’язана із реалізацією свободи висловлювання та свободи совісті. Захист особистих поглядів (ст. 10 ЄКПЛ) і свободи совісті (ст. 9 ЄКПЛ) є однією із цілей свободи мирних зібрань, яка забезпечується статтею 11 ЄКПЛ. Саме тому стаття 11, незважаючи на автономну сферу її застосування, в тому разі, коли це необхідно, може і повинна розглядатися у світлі ст. 9 та ст. 11 ЄКПЛ (справа Янг, Джеймс та Вебстер проти Об’єднаного Королівства (1981)). Як зазначала Європейська комісія з прав людини (далі – Комісія), право на мирне зібрання, сформульоване в цій статті, є фундаментальним правом у демократичному суспільстві та, як право на свободу вираження, є одним з основ такого суспільства (справа Хендісайд проти Об’єднаного Королівства (1976), § 49).

Прецедентним правом Комісії також визначено, що право на свободу мирних зібрань, яке є фундаментальним правом у демократичному суспільстві, гарантується кожному, хто має намір організувати мирну демонстрацію (див. також рішення щодо прийнятності заяви № 8440/78 (Християни проти расизму та фашизму проти Об’єднаного Королівства), D.R. 21, p. 138).

Від міліції, в цій ситуації, вимагається знаходження балансу між правом на мирні зібрання та захистом громадського порядку, припиненням безпорядків, запобіганням злочинам.

2. Визначення термінів

Наведемо основні поняття, які стосуються права на мирні зібрання.

Мирне зібрання – вільне публічне вираження учасниками зібрання своїх поглядів, агітація за них, підтримка поглядів інших осіб чи виступ проти поглядів інших осіб, а також реалізація інших своїх прав і свобод, що проходить у формі зборів, мітингу, походу, демонстрації, пікету, наметового містечка чи іншого заходу як з використанням звукопідсилювальної апаратури, аудіо- та відеоапаратури тощо, транспортних та інших технічних засобів, наметів, так і без них, що відбувається мирно та без зброї, не порушуючи прав і свобод громадян.

Збори – мирне зібрання з метою колективного обговорення правових, організаційних, статутних, професійних, економічних, соціально-побутових та інших питань у приміщенні.

Мітинг – мирне зібрання у публічному місці, як правило під відкритим небом.

Похід – мирне зібрання, яке відбувається у формі руху громадян основними публічними маршрутами (пішохідною або проїжджою частиною вулиці, дороги чи іншої місцевості). Він також може супроводжуватися автомобілями чи іншими транспортними засобами.

Демонстрація – мирне зібрання, яке відбувається у формі мітингу та походу.

Пікет – мирне зібрання, яке проводиться у визначеному місці та безпосередньо біля об’єкта пікетування, що має особливе значення для цілей або теми мирного зібрання, в тому числі і з метою блокування об’єкта пікетування.

Контрдемонстрація – мирне зібрання, яке відбувається у той же час і в тому ж місці, що й інше (інші) мирне зібрання, з метою висловити інші або протилежні погляди.

Спонтанна демонстрація – мирне зібрання, не організоване жодною фізичною або юридичною особою.

Організатори мирного зібрання – особи, які ініціюють проведення мирного зібрання (в тому числі подають заявку) та забезпечують його проведення.

Учасники мирного зібрання – особи, які свідомо приєдналися до організаторів мирного зібрання, як правило, з тим, щоб підтримати позицію організаторів.

Від учасників мирного зібрання слід відрізняти випадкових перехожих, які могли зацікавитися цим мирним зібранням, однак з тих чи інших причин не приєднуються до його учасників.

Учасники контрдемонстрації – особи, які виявляють або демонструють наявність інших чи протилежних поглядів порівняно з поглядами учасників демонстрації.

Завчасне повідомлення – попереднє сповіщення відповідних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування організатором (організаторами) мирного зібрання шляхом подачі повідомлення про проведення мирного зібрання. (Слід зазначити, що наразі законодавчо не встановлено конкретних термінів такого подання).

Мирне зібрання вважається законним, якщо про його проведення було завчасно сповіщено органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, на його проведення не було видано судової заборони, зібрання є за своїм характером мирним і має законну мету.

Однак слід зазначити, що зібрання, під час яких звучать публічні заклики до війни, розпалювання расової, етнічної чи релігійної ненависті, до досягнення інших немирних цілей, застосування сили тощо, будуть розглядатися як незаконні і заборона їхнього проведення буде виправданою у світлі вимоги про рівновагу між свободою зібрання та іншими правами людини (зокрема, заборона на дискримінацію).

Громадянська непокора – свідоме виявлення непокори перед законом з причин релігійного, етичного чи політичного характеру; порушення закону, який на думку особи є несправедливим. Концепція громадянської непокори може використовуватися також під час проведення мирних зібрань для протесту проти певної політики або тиску на підтримку проведення певних реформ, як правило, політичних. Вона є крайньою, але в деяких випадках прийнятною формою вияву протесту, зокрема тоді, коли здійснюється ненасильницьким і публічним способом на основі своїх переконань.

Для розмежування мирних і немирних зібрань, як один з тестів може бути використаний тест на наявність елемента насильства. Отже, заклики до насильницького повалення конституційного порядку розглядатимуться як антидемократичні, як такі, що не підпадають під захист свободи мирних зібрань і становитимуть достатню підставу для заборони зібрання, тоді як висловлювання думки про необхідність зміни конституційного ладу ненасильницькими засобами (наприклад, парламентським шляхом) заслуговує захисту як гарантоване свободою висловлювання.

Дозвільний порядок проведення мирних зібрань передбачає необхідність отримання дозволу від уповноважених органів державної влади чи місцевого самоврядування на проведення мирного зібрання у визначений час у визначеному місці.

Повідомний порядок проведення мирних зібрань передбачає необхідність подання завчасного повідомлення органам державної влади чи місцевого самоврядування, дозвіл у цьому випадку не потрібний.

Однією з проблем, які доводиться вирішувати при реалізації свободи мирних зібрань, є проведення контрдемонстрацій. Можливість виразити протилежну думку є невід’ємним елементом як свободи висловлювання, так і свободи мирних зібрань. Слід зазначити, що право на контрдемонстрацію не повинно перешкоджати здісненню свободи мирних зібрань (справа Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії)

Хоча заборона на проведення публічних заходів на тому ж місці і під час проведення іншого публічного заходу найперше спадає на думку, однак така заборона, найімовірніше, виявиться непропорційною відповіддю на ризик заворушень. Більш відповідним у цій ситуації було б додаткове залучення правоохоронців для забезпечення порядку.