Європейські структури

Система дотримання прав, які задекларовані в Європейській конвенції з прав людини, спочатку функціонувала через дві організації: Європейську комісію з прав людини та Європейський суд. Наприкінці 90-х рр. минулого століття була здійснена реформа цієї системи. З 1 листопада 1998 р. усі петиції розглядаються одним органом – Європейським судом з прав людини, який проводить засідання на постійній основі й самостійно здійснює всі процедури.

Європейський суд з прав людини є міжнародним органом, який, за певних умов, розглядає заяви, що подаються особами, які скаржаться на порушення їхніх прав, викладених у Європейській конвенції з прав людини та основних свобод. Ці права викладені в Конвенції та в чотирьох додаткових Протоколах до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7).

Суд не є апеляційним судом стосовно національних судових інстанцій, він не може ні скасовувати, ні змінювати їхні рішення. Суд не може безпосередньо захищати особу перед національною судовою інстанцією, проти якої спрямована заява.

Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію. Також не розглядаються заяви, які стосуються подій, що мали місце до ратифікації Конвенції відповідною державою.

Можна надсилати заяви лише проти дій або рішень органів державної влади (органів законодавчої, виконавчої, судової влади і т.ін.) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних установ.

Перед тим, як звернутися із заявою до Суду, особа повинна використати всі можливі внутрішні засоби захисту в Державі, проти якої спрямовується заява, які могли б призвести до позитивного вирішення питання, яке є предметом оскарження. Стосовно України йдеться про звичайну процедуру судового провадження, яка передбачає можливість касаційного оскарження прийнятого судового рішення. (Крім цього, процедура «у порядку нагляду» не є засобом правового захисту, який необхідно вичерпати, згідно зі Статтею 35 § 1 Конвенції). Особа повинна дотримуватись усіх процесуальних правил, зокрема передбачених законом строків. Якщо, наприклад, позов було відхилено з причини недотримання строків або ж невиконання процедурних правил, Суд, можливо, не зможе розглянути заяву.

Заяву до Суду потрібно подати у шестимісячний строк від дня винесення остаточного судового рішення. Суд не зможе розглянути заяву, якщо протягом цих шести місяців не буде подано, принаймні, у скороченому вигляді, чітко сформульовану претензію.

Протягом 2005 року Європейський суд з прав людини виніс 120 рішень щодо суті у справах проти України, із них 4 – за ст. 3 ЄКПЛ (заборона катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження).

Недоліки та загальний характер роботи Комітету ООН проти катувань були враховані при розробці механізму нагляду за недопущенням катувань на європейському рівні при розробці ЄК 1987 р. Між діяльністю Комітету ООН проти катувань та Європейським комітетом з попередження катувань спостерігаються суттєві відмінності. Зокрема, держава, яка ратифікувала Конвенцію, бере на себе зобо­в’язання дозволяти членам Комітету в межах його компетенції відвідувати місця позбавлення волі.

Завдяки прийняттю ЄК 1987 р. стала можливою діяльність Європейського комітету з поперед­ження катувань. Таким чином було створено несудовий превентивний механізм, який базується на відвідуваннях країн. Комітет складається з експертів, за кількістю держав-учасниць, які уповноважені в межах європейського континенту відвідувати в’язниці, поліцейські дільниці, психіатричні лікарні та інші подібні установи, і надавати владним інстанціям рекомендації про те, як не допускати випадків катувань та нелюдського поводження. При цьому експерти презентували різні професійні групи – юристів, лікаріі, фахівців у галузі кримінального права, колишніх політиків тощо.

Для дотримання принциповості члени Європейського комітету з попередження катувань не здійснюють інспекційні візити до своїх країн. Члени Комітету виступають особисто, а не як представники своєї держави. Відповідно до Протоколу № 2 до ЄК 1987 р., члени Комітету можуть переобиратися на другий термін поспіль. У складі Комітету існує Бюро, до якого входять голова та два заступники, які обираються членами Комітету. Комітет у своїй діяльності користується виключно несудовими засобами попереджувального характеру.

Відповідно до ст. 8 ЄК 1987 р., Комітет надсилає інформацію до уряду про свій намір відвідати країну. Після цього Комітет має право у будь-який час відвідати будь-яке місце позбавлення волі. Члени Комітету мають право вільного пересування по країні, їм видаються багаторазові візи.

Для проведення інспектування будь-якого місця позбавлення волі Комітету не потрібно отримувати скарги на погані умови чи застосування катувань у них. Перевірки проводяться за ініціативою Комітету. Робота Комітету має превентивний характер – її основна мета полягає у попередженні катування та нелюдського поводження.

Особливість перевірок з боку Комітету полягає також у тому, що під час їх проведення не перевіряються процесуальні підстави позбавлення волі, а лише умови утримання та незастосування чи застосування катувань. Для визначення якості умов утримання у місцях позбавлення волі Комітет спирається на стандарти, викладені в Європейських пенітенціарних правилах. Під час інспектування члени Комітету: з’ясовують, якими є загальні умови утримання в місцях, які вони відвідують; встановлюють, яким чином із затриманими поводяться працівники правоохоронних органів, адміністрація та персонал установ; проводять особисті бесіди із затриманими на предмет визначення їх фізичного та психічного стану, існування скарг на застосування катувань.

Одним із головних принципів ЄК 1987 р. є принцип співпраці (партнерства) між Комітетом та державами-учасницями. Дія механізму спрямована не на критику осіб, позбавлених волі, а, навпаки, на надання допомоги державам у їхніх зусиллях захистити цих осіб. На основі цього принципу держави зобов’язуються надавати членам Комітету всю необхідну інформацію та ресурси, необхідні для виконання їх місії, не перешкоджати їм у роботі, і, головне, надавати їм доступ до місць позбавлення волі. Головною умовою такої співпраці є вимога, щоб уся процедура відвідування та звіт мали конфіденційний характер.

Але якщо держава не дотримується принципу співпраці з Комітетом, відмовляється покращити ситуацію відповідно до сформульованих рекомендацій, то Комітет може, прийнявши рішення більшістю голосів, зробити публічну заяву з цього питання. Дії держави, які суперечать принципу партнерства, у взаємодії з Європейським комітетом із попередження катувань можуть проявлятися в наступному:

1. Ненадання повної або надання лише часткової інформації про місця позбавлення волі, як у країні в цілому, так і в її окремих регіонах.

2. Несвоєчасне (із запізненнями) надання інформації про місця позбавлення волі.

3. Неналежна (невідповідна) поведінка та ставлення посадових осіб до представників Комітету з попередження катувань. Коментування діяльності працівників Комітету з боку представників правоохоронних органів.

4. Переведення осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі, до інших місць позбавлення волі, які не планують відвідувати представники Комітету з попередження катувань.

Ст. 7 ЄК 1987 р. передбачає періодичні відвідування всіх держав-учасниць. Така інформація надходить до країни за 10 днів до наміченого візиту. Список місць відвідування подається тільки за дві доби до прибуття делегації. Але під час відвідування Комітет може робити неочікувані, навіть нічні візити в місця, які не вказані у списку. Комітет має право, якщо вважає це доцільним, робити особам, які керують установою, та/або представникам державної влади зауваження на місцях про те, як покращити умови утримання. В ситуації, якщо Комітет отримує інформацію про надзвичайну ситуацію, яка потребуює негайного відвідування, він може зробити візит ad hoc, якщо вважає це доцільним.

Ст. 8 ЄК 1987 р. надає можливість делегаціям Комітету відвідувати будь-які місця на їх вибір та в будь-який час. Члени делегації мають повну свободу пересування в цих місцях. Вони можуть спілкуватися вільно і без свідків з особами, позбавленими волі.

Візити Комітету можуть бути двох типів: періодичні та спеціальні (ad hoc). Частота періодичних візитів залежить від географічних розмірів країни. На рік припадає в середньому 10–15 періодичних візитів до країн. Таким чином до України делегації Комітету мають прибувати приблизно один раз на 2–3 роки. В Україну було зроблено 5 візитів, з них було опубліковано Урядом – два.

Адміністрація місць позбавлення волі отримує інформацію про запланований візит безпосередньо перед приїздом делегації до установи (за декілька годин). Виняток становлять органи внутріш­ніх справ – до відділу міліції члени Комітету приїздять без попередження. При цьому регулярною і, як свідчить досвід, дуже ефективною є практика візитів у вечірні та нічні години.

Спеціальні візити здійснюються у зв’язку з надзвичайними подіями в країні або після отримання повідомлення про факти нелюдського, принижуючого гідність поводження чи покарання. Таке повідомлення може бути послане поштою або факсом будь-якою мовою. Спеціальні візити зазвичай організовуються за 24 год.

Після закінчення відвідування складається доповідь, у якій містяться рекомендації, які, на думку представників Комітету, допоможуть поліпшити захист осіб, позбавлених волі. У доповідях також містяться пропозиції державам протягом шести місяців надіслати свої коментарі. Відповідно до процедури, до Комітету також надсилається доповідь про заходи, які здійснюються після відвідування протягом одного року з моменту надання основної доповіді. Таким чином, між Комітетом і державами-учасницями Конвенції маєтривати постійний діалог.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі. Основні цілі ОБСЄ – сприяння дотриманню прав людини та основних свобод, демократії та верховенства права. Таким чином, усі місії ОБСЄ мають повноваження займатися боротьбою з випадками катувань та жорстокого поводження. Саме тому Організація з безпеки та співробітництва у Європі взяла на себе обов’язки захищати всіх людей від катувань та жорстокого поводження.

Перше зобов’язання ОБСЄ, яке безпосередньо стосувалося питань катуванть та жорстокого поводження, міститься у Заключному документі Віденської зустрічі ОБСЄ 1989 р.: «держави-учасниці будуть забороняти катування та інші види жорстокого, нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання, та вживати ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів, спрямованих на попередження такої практики й покарання за неї» (п. 23).

Позиція ОБСЄ була підтверджена в Заключному документі Копенгагенської зустрічі ОБСЄ (1990 р., п. 16), а також у Паризькій хартії для нової Європи (1990 р.), в якій проголошено, що ніхто не може бути підданий катуванням. Потім детально описано в Заключному документі Московської зустрічі ОБСЄ (1991 р. п. 23). Будапештська зустріч у верхах 1994 р. також підкреслила важливість поперед­ження цих злочинів: держави-учасниці рішуче засуджують усі форми катувань як одного з грубих порушень прав людини та людської гідності» (п. 20).

Зобов’язання місій ОБСЄ у сфері боротьби з проявами катування та жорстокого поводження включають [13]:

– роз’яснення того, що зобов’язання ОБСЄ забороняють та засуджують катування за будь-яких обставин;

– пошук та отримання найбільш надійної інформації в цій сфері;

– проведення ретельного професійного аналізу отриманої інформації;

– дослідження для співробітництва на місцях з іншими міжнародними організаціями, створеними відповідно до договорів з прав людини (Європейський комітет з попередження катувань);

– взаємодію з Міжнародним комітетом Червоного Хреста;

– взаємодію з національними та міжнародними правозахисними організаціями, які можуть проконсультувати місію ОБСЄ з питань катування та жорстокого поводження в країні;

– розробку програм з підготовки та навчання кадрів, проведення кампаній з підвищення правової свідомості, співпраця зі ЗМІ;

– організацію програми контролю над законодавчим процесом, розробка та забезпечення гарантій попередження катувань та жорстокого поводження;

– перевірку заяв про катування та жорстоке поводження в конкретних випадках;

– підготовку письмових звітів для ОБСЄ, заснованих на результатах моніторингу;

– передачу інформації уряду та відповідним міжнародним органам;

– надання допомоги та підтримки особам, які пережили катування, та їхнім сім’ям.

Таким чином міжнародно визнані стандарти введені в рамки принципів роботи ОБСЄ. Встановлений прямий зв’язок між забороною катування та жорстокого поводження й більш широким спектром правил, які стосуються здійснення правосуддя та правами людини затриманих осіб. Тим самим суттєво розширюється заборона катування, до неї включені процедурні та попереджувальні гарантії. У документах ОБСЄ червоною стрічкою проходить думка про те, що катування та жорстоке повод­ження дуже часто пов’язані з недоліками судової й виправної системам. Тому добре працююча система правосуддя є найкращою гарантією проти катування та жорстокого поводження.

Бюро демократичних інститутів та прав людини. Мандат БДІПЛ передбачає допомогу державам-учасницям у розбудові демократичних структур та у виконання їх зобов’язань у гуманітарній сфері, які включають запобігання катуванням та жорстокому поводженню. БДІПЛ консультує і допомагає чинному Голові ОБСЄ та державам-учасницям. Одне з його завдань – організація семінарів та зустрічей щодо втілення в життя принципів так званого людського виміру, поглиблення громадської правосвідомості в питанні необхідності запобігання катуванням та жорстокому поводженню. БДІПЛ збирає інформацію про виконання державами-учасницями зобов’язань, у тому числі стосовно попередження катувань та жорстокого поводження. Відповідно до пропозицій, сформульованих на зустрічі з виконання принципів людського виміру (1997 р.), БДІПЛ заснувало Консультативну комісію із запобігання катуванням.