Відеостеження

За останні роки використання камер відеостеження – Приховане кругове телебачення – ПКТБ (Closed Circuit Television, CCTV) досягло в усьому світі безпрецедентного рівня. Лише у Сполученому Королівстві витрачається щороку від 150 до 300 мільйонів фунтів стерлінгів на індустрію стеження, що включає близько 200 000 камер для контролю за громадськими місцями³¹. Більшість міст та містечок починають користуватися ПКТБ для стеженням за такими місцями, об’єктами нерухомості та автостоянками. Зростання ринку таких засобів оцінюється приблизно в 15-20 відсотків щороку. Багато центральних ділових кварталів Великобританії контролюються зараз при допомозі систем відеостеження , включаючи системи пов’язаних між собою камер для створення повної панорами, можливостями зміни положення камер у просторі, зміни масштабу зображення, використання інфрачервоного випромінювання. Їхнє використання у приватній власності також стає популярним³².

Такі системи мають складну технологію. Використовується також нічне бачення, комп’ютерна обробка і можливості визначення рухливих об’єктів. Це дозволяє операторові передбачити можливості, щоб система подавала сигнал тривоги, коли що-небудь рухається перед об’єктивом камери.

Системи відеокамер усе більше виконують функцію куленепробивного жилета та засобів автоматичного самозахисту. Якість зображення, як правило, є досить високою. З допомогою багатьох систем можна прочитати назву сигарет на коробці, маючи відстань сто метрів. Часто такі системи можуть працювати в суцільній темряві, при цьому забезпечуючи зображення як при денному світлі. Технічні засоби будуть врешті пов’язані із складним програмним забезпеченням, що дозволить автоматично розпізнавати обличчя, аналізувати поведінку натовпу і (в певному середовищі) досить близько спостерігати, що відбувається між поверхнею шкіри людини та її одягом. Можливості камер будуть і надалі зростати, у той час як вартість і розміри будуть зменшуватися. Слід узяти до уваги, що таємне візуальне стеження в певних місцях буде повсюдним.

4. Огляд деяких рішень європейського суду, що стосуються порушення приватності в діяльності поліції Контроль за комунікаціями

Розглядаючи справи Класс проти Німеччини, Малоун проти Об’єднаного Королівства, Ювіг проти Франції, Крюслен проти Франції, можна сформульовані принципи^, яким мусить відповідати закон, що регулює контроль комунікацій, щоб він не порушував статтю 8. Перехоплення повідомлень повинне здійснюватися на підставі закону, який має бути доступним (тобто щоб людина мала можливість переконатися, що перехоплення відповідає законодавчим нормам, які використані в даному конкретному випадку), передбачуваним (тобто людина повинна бути здатна передбачити наслідки своїх можливих дій) і задовольняти необхідному критерію якості. Зокрема, це означає, що закон має вказувати:

– список злочинів, здійснення яких може привести до перехоплення повідомлень;

– обмежуватися випадками, коли фактичні підстави підозрювати особу в здійсненні тяжкого злочину уже виявлені іншими засобами (Класс);

– санкціонувати перехоплення тільки на підставі мотивованої письмової заяви визначеної високої посадової особи (Класс);

– дозволяти перехоплення повідомлень тільки після одержання санкції посадової особи або органу, що не належить до виконавчої влади, бажано, судді (Класс);

– встановлювати обмеження на тривалість перехоплення: повинний бути зазначений період, протягом якого санкція на перехоплення дійсна (Ювіг, Крюслен);

– визначати правила, що стосуються звітів, які містять матеріали перехоплених повідомлень (Ювіг, Крюслен);

– передбачати запобіжні заходи проти обміну цими матеріалами між різними державними органами (Ювіг, Крюслен);

– визначати обставини, за якими записи можна чи необхідно знищити (Ювіг);

– встановлювати, що треба робити з копіями або переписаними матеріалами, якщо обвинувачена особа буде виправдана (Ювіг).

Перехоплення повідомлень повинне також здійснюватися як необхідне в демократичному суспільстві, тобто «тільки в такій мірі, що необхідна для безпеки демократичних інститутів», і «за виняткових умов, що необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і/або попередження заворушень чи злочину» (Класс).

Нарешті, будь-яка особа в країні, де діє закон про таємне перехоплення повідомлень, може вимагати визнання себе жертвою без будь-якого обов’язку наводити докази чи навіть на підставі голослівного твердження, що спостереження дійсно велося.

Цікавою є справа «Хелфорд проти Великобританії» (1997). Колишній британський помічник начальника поліції Елісон Хелфорд скаржилась, що після подання нею скарги на поліцію стосовно статевої дискримінації, її робочий телефон почали прослуховувати. У той час, як уряд Великобританії стверджував, що це були законні і правильні дії, Хелфорд стверджувала, що це є порушенням права на приватність, передбаченого Європейською Конвенцією про права людини. Суд із цим погодився і визнав, що поліція вчинила невірно, прослуховуючи телефон пані Хелфорд.