7. Приклади рішень Європейського суду за ст. 3 єкпл

Селмуні проти франції (selmouni V. France)

Судове рішення від 28 липня 1999 року

Короткий виклад обставин справи

Г-н Селмуні, громадянин Нідерландів і Марокко, утримувався під вартою поліції в Бобігні (Франція) з 25 по 29 листопада 1991 року й допитувався офіцерами поліції з карного слідчого відділу у зв’язку з розслідуванням справи про перевезення наркотиків. Під час перебування під вартою він 6 разів обстежувався лікарями. Коли г-н Селмуні був доставлений до судді зі слідства, останній узяв на себе ініціативу призначити експертний медичний огляд. Заявника обстежував ще раз лікар з медичного відділу в’язниці, куди він був доставлений у зв’язку з отриманням санкції на арешт. 7 грудня 1991 року експерт, призначений суддею зі слідства, також провів огляд гр. Селмуні й описав видимі ушкодження, виявлені на його тілі, зробивши висновок, що час їхньої появи відповідає часу перебування під вартою в поліції. 1 грудня 1992 року заявник був опитаний про події, що мали місце під час його перебування в поліції, співробітником Національного інспекторату поліції. Запис цього інтерв’ю було направлено прокуророві Бобігні 2 грудня 1992 року.

1 лютого 1993 року г-н Селмуні підготував кримінальну скаргу й заяву про участь у розгляді як цивільної сторони, вказавши на застосування до нього насильства, що заподіяло тілесні ушкодження, які спричиняють непрацездатність строком більше 8-ми днів, напад і поранення зброєю (а саме – бейсбольною битою), непристойні дії, застосування насильства, що викликало постійну непрацездатність (а саме – втрату одного ока), зґвалтування. Всі ці злочини було вчинено під час його утримання під вартою офіцерами поліції під час виконання службових обов’язків.

22 лютого 1993 року було розпочато слідство в суді Бобігні за скаргами г-на Селмуні та ще однієї особи, утримуваної під вартою поліції. Процедура впізнання винних поліцейських була організована 10 лютого 1994 року. У квітні 1994 року ця справа з метою належного відправлення правосуддя була вилучена з відання судді зі слідства суду Бобігні й передано судді зі слідства, закріпленому за судом Версаля. Упізнаним поліцейським були пред’явлені обвинувачення в 1997 році. Вони постали перед Кримінальним судом Версаля 21 жовтня 1998 року. Суд визнав офіцерів поліції винними й виніс вирок 25 березня 1999 року. Суд вищої інстанції виніс своє рішення 1 липня 1999 року.

Г-н Селмуні звернувся в Європейську Комісію із прав людини зі скаргою на погане поводження, якому він був підданий під час утримання під вартою в поліції в порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також на тривалість розгляду його скарги, що не відповідає вимозі розумного строку, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Витяг із судового рішення Про ймовірне порушення статті 3 Конвенції

Європейський суд з прав людини вважає, що там, де людина взята під варту в доброму здоров’ї, а в момент звільнення мала тілесні ушкодження, держава зобов’язана представити правдоподібні пояснення про причини ушкоджень; невиконання цього однозначно і чітко викликає питання про порушення статті 3 Конвенції [21] .

Суд також нагадує, що стаття 3 охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства. Навіть у найбільш складних обставинах, таких як боротьба з тероризмом або організованою злочинністю, Конвенція абсолютно чітко забороняє катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. На відміну від більшості норм Конвенції й Протоколів до неї, стаття 3 не передбачає винятків і не дозволяється її часткове скасування навіть у разі надзвичайного стану, що загрожує існуванню нації [22].

Для визначення того, коли певна форма жорстокого поводження може бути кваліфікована як катування, Суд повинен узяти до уваги зазначене в статті 3 розмежування між поняттями катування і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Як Судом уже відзначалося раніше, це розмежування включене в Конвенцію для того, щоб затаврувати як катування тільки навмисне поводження, яке викликає дуже сильні й жорстокі страждання.

Суд вважає, що всі тілесні ушкодження, зафіксовані в медичних документах, і заяви г-на Селмуні щодо поганого поводження, якому він піддався під час утримання під вартою в поліції, підтверджують існування фізичного й – поза всяким сумнівом – морального болю або страждання. Обставини справи також показують, що заподіювався заявникові такий біль або страждання свідомо з метою отримання, у тому числі, зізнання у вчиненні злочину. Нарешті, медичні висновки, включені в матеріали справи, чітко свідчать про те, що деякі акти насильства були вчинені офіцерами поліції безпосередньо під час виконання службових обов’язків.

Оскаржувані дії були такими, що викликали почуття страху, занепокоєння й неповноцінності, здатні принизити й образити заявника та, можливо, зламати його фізичний і моральний опір. Суд, таким чином, знаходить достатньо серйозних підстав для того, щоб визначити подібне поводження як нелюдське та таке, що принижує гідність [23]. У кожному разі Суд повторює, що стосовно особи, позбавленої волі, застосування фізичної сили інакше, як абсолютно необхідне у силу дій самої цієї особи, принижує людську гідність і в принципі є порушенням права, зафіксованого в статті 3 Конвенції [24].

У цій справі необхідно встановити, чи були заподіяні г-ну Селмуні біль або страждання тяжкими в розумінні статті 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання. Суд вважає, що ця «тяжкість», подібно «мінімальній тяжкості», необхідній для заяви за статтею 3 Конвенції, відносна. Вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, фізичні й душевні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік, стан здоров’я жертви тощо.

Суд уже розглядав справи, у яких виносив рішення про те, що застосовуване поводження може бути визначене тільки як «катування». Однак потрібно брати до уваги, що Конвенція – «живий інструмент, що повинен інтерпретуватися в умовах нинішнього дня» [25]. Певні дії, що кваліфікувалися в минулому як «нелюдські й принижуючі гідність» на противагу «катуванню», можуть бути класифіковані інакше в майбутньому. Суд ураховує, що зростаючий високий стандарт, передбачений у сфері захисту прав людини та основних свобод, вимагає більшої категоричності у визначенні порушень фундаментальних цінностей демократичного суспільства.

Не розглядаючи заяви про втрату одного ока і зґвалтування у зв’язку з відсутністю достатніх доказів, Суд визнає, що г-ну Селмуні було завдано велику кількість ударів. Незалежно від стану здоров’я людини, така інтенсивність ударів повинна викликати значний біль. Більш того, удари не завжди залишають видимі сліди на тілі. Однак з медичної доповіді від 7 грудня 1991 року випливає, що сліди застосованого до г-на Селмуні насильства вкривали все його тіло.

Суд також дійшов висновку, що заявник зазнав і таких дій, які є ганебними й такими, що принижують гідність будь-якої особи, незалежно від її поведінки.

Суд, нарешті, відзначає, що зазначені вище події не обмежувалися якимось одним моментом під час утримання під вартою заявника, коли (це в жодному разі їх не виправдовує) посилене напруження та емоції могли б призвести до такого результату. Зовсім чітко встановлено, що г-н Селмуні зазнавав повторюваних й безперервних нападів протягом декількох днів ведення допиту.

На підставі цих обставин Суд приходить до рішення, що фізичне й моральне насильство в цілому, застосоване до г-на Селмуні, викликало тяжкі біль і страждання, було особливо серйозним та жорстоким і має бути кваліфіковано як катування відповідно до статті 3 Конвенції.

Таким чином, порушення статті 3 Конвенції мало місце.