Г лава 7. Дотримання права на приватність у діяльності міліції

План

1. Визначення понять.

2. Приватність в міжнародному праві.

3. Механізми порушення приватності.

4. Огляд деяких рішень Європейського суду, що стосуються порушення приватності в діяльності поліції

5. Дотримання прав на приватність в Україні

6. Контрольні запитання.

7. Література до розділу.

Приватність – переклад українською мовою англійського privacy – усамітнення, приватна, особиста справа. Право на приватність означає право на захист від втручання держави в особисте життя та стосунки особи чи її родини безпосередньо фізичним шляхом або через публікацію інформації.

1. Визначення понять короткий огляд

Із усіх визнаних на міжнародному рівні прав лю­дини приватність, напевне, визначити найскладніше¹. Приватність має глибокі історичні корені. Численні посилання на приватність можна знайти в Біблії². Приватність була об’єктом загального захисту за часів давньоєврейської культури, класичної Греції, древнього Китаю. Захист головним чином зводився до права на усамітнення. Визна­чен­ня приватності дуже різняться між собою і залежать від контексту. У багатьох країнах зроблено прив’язку до захисту даних, інтерпретуючи таким чином приватність з точки зору обробки інформації особистого характеру. За межами цього досить суворого контексту захист приватності часто має вигляд рамок того, наскільки далеко суспільство може втручатися в особисті стосунки³.

У праві особи на приватність можна виділити кілька аспектів:

 інформаційна приватність, що включає в себе встановлення правил збору та обігу персональних даних, таких як інформація кредитних установ та медичні записи. Стаття 32 Конституції України забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному громадянинові гарантується право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

 тілесна приватність, що стосується захисту від втручань сто­совно фізичного стану людей, наприклад, тестування щодо вживання наркотиків та обстеження порожнин;

 комунікаційна приватність, тобто безпека та приватність поштових відправлень, телефонних розмов, електронних повідомлень та інших видів комунікацій. Так, стаття 31 Конституції України кожному гарантує таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Стаття 32 забороняє втручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. 14-1) також забезпечує кримінально-правову охорону особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків. Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених законодавством України.

 територіальна приватність, що стосується встановлення обмежень на втручання в домашнє та інше навколишнє середовище, наприклад, робоче місце чи громадське оточен­ня. Стаття 30 Конституції України кожному гарантує недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із порятунком життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.

Кримінально-процесуальний кодекс (ст. 14-1) передбачає особливу процедуру проведення обшуку в помешканнях громадян. Так, громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть проводитись тільки на підставах і в порядку, встановлених КПК України. Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відсутність єдиного визначення не повинно створювати враження, що це питання є неважливим. Як зазначив один письменник, «у певному розумінні, усі права людини є аспектами права на приватність»⁴.

Декілька поглядів на приватність:

У дев’яностих роках минулого століття майбутній суддя Верховного Суду США Луїз Брандез сфор­мулював концепцію приватності як права особи «бути залишеною у спокої» («right to be left alone»). Брандез переконував, що приватність – найцінніша із демократичних свобод і виступав за те, щоб це було відображено в Конституції⁵.

На думку Рута Гавісона, існує три складових елементи приватності: таємність, анонімність, усамітнення. Це стан, який може бути втрачено або за вибором самої особи, або через дії іншої особи⁶.

Приватність може бути визначено як фундаментальне (проте не абсолютне) право людини. Витоки законодавства в галузі приватності можна знайти вже в 1361 році, коли англійські мирові судді застосовували арешт за підглядання та підслуховування⁷. У 1765 році британський Лорд Кемден, протестуючи проти санкції на доступ до приміщення та виїмки документів, писав: «Ми можемо із задоволенням сказати, що не існує закону в цій країні, яким можна було б виправдати дії підсудних; якби такі існували, це могло б зруйнувати всі суспільні цінності. Що ж стосується документів, то це – найдорожча власність, що належить людині»⁸. Член Парламенту Вільям Пітт писав: «Найбідніша людина може у своєму будинку не підкорятися навіть всій королівській владі. Будинок може бути хитким, його дах може бути ненадійним, його може продувати вітер, всередину може увірватися буря, може забивати дощ, – але Король Англії не може туди увійти, усі його повноваження на дають йому права переступати поріг халупи, що розвалюється».