Рібіч проти австрії (ribitsch V. Austria) Судове рішення від 4 грудня 1995 року Короткий виклад обставин справи

Г-н Рібіч, громадянин Австрії, проживає разом із дружиною у Відні. 21 травня 1988 року його квартира була піддана обшуку співробітниками поліції у зв’язку з розслідуванням обставин смерті двох осіб через підвищену дозу героїну. У наступні дні було проведено кілька додаткових обшуків і допитів г-на Рібіча та його дружини.

Опівдні 31 травня 1988 року г-н Рібіч і його дружина були арештовані за підозрою в незаконному обігові наркотиків і утримувалися під вартою поліції до ранку 2 червня 1988 року. Після звільнення г-н Рібіч розповів декільком особам, включаючи журналіста, про погане поводження, якому він піддався, перебуваючи в поліції. 2 червня г-н Рібіч був обстежений у лікарні, а 3 червня його оглянув лікар-терапевт. У медичному висновку лікарні була зафіксована наявність декількох синців на правій руці г-на Рібіча, що було підтверджено лікарем-терапевтом. Колега журналіста зробив фотографії цих травм. Після висвітлення інциденту по радіо було порушено кримінальну справу проти поліцейських, підозрюваних у поганому поводженні щодо г-на Рібіча.

13 жовтня 1989 року під час судового розгляду в цій справі районний карний суд Відня заслухав обвинувачуваних поліцейських, свідків, г-на Рібіча та його дружину, а також лікаря-терапевта, який обстежував г-на Рібіча. Рішенням суду один із поліцейських був визнаний винним у нанесенні тілесних ушкоджень, двоє інших виправдані.

Суд вищої інстанції 14 вересня 1990 року скасував рішення районного суду й виправдав поліцейського, оскільки висунута цим поліцейським версія того, як г-н Рібіч ударився об двері поліцейської автомашини, не була спростована й деякі твердження г-на Рібіча не можуть бути настільки переконливими, щоб стати підставою для засудження в кримінальному порядку.

26 листопада 1990 року Конституційний Суд за скаргою г-на Рібіча виніс рішення, що арешт і взяття під варту, так само як і обшук без ордера в його будинку, були незаконними й порушили його право на свободу та недоторканність житла; скаргу про неналежне поводження до поліції було відхилено.

Г-н Рібіч звернувся в Європейську комісію із прав людини зі скаргою про те, що інцидент з ним у поліції порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також положення інших її статей. Комісія визнала прийнятною скаргу на порушення статті 3 Конвенції.

Витяг із судового рішення

Комісія у своїй доповіді, переданій у Європейський суд з прав людини, підкреслила, що держава несе моральну відповідальність за будь-яку особу, котра утримується під арештом, оскільки остання повністю перебуває під владою поліції. У разі отримання тілесних ушкоджень у цей період саме уряд має представити докази, що ставлять під сумнів описані потерпілим події, особливо в тих випадках, коли його показання підтверджені медичними документами. Беручи до уваги виняткову незахищеність заявника під час незаконного перебування під вартою поліції, Комісія заявила, що в неї не викликає сумнівів той факт, що заявник піддався фізичному насильству, що являє собою нелюдське й принижуюче гідність поводження.

Європейський суд, у свою чергу, вказує на необхідність особливої уваги, коли йдеться про права, які містяться в статті 3 Конвенції, що категорично забороняє катування і таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від поведінки потерпілого. На відміну від більшості інших статей Конвенції та Протоколів до неї, у статті 3 не передбачені ніякі винятки, відступ від її дотримання не допускається навіть у разі надзвичайного стану, що загрожує існуванню нації [22]. Суд підкреслює, що стосовно особи, позбавленої волі, будь-яке застосування фізичної сили, що не було конче потрібним через її власну поведінку, принижує людську гідність і є в принципі порушенням статті 3 Конвенції.

При розгляді цієї справи Суд узяв до уваги такі факти:

1) Наявність тілесних ушкоджень у г-на Рібіча було встановлено в медичному висновку лікарні й підтверджено лікарем-терапевтом. Під час слухання справи в районному кримінальному суді м. Відня цей лікар висловив сумнів у тому, що такі травми могли бути отримані при ударі об двері легкової машини. Під час розгляду у вищестоящому суді фахівець з судової медицини заявив, що удар об двері поліцейської машини може пояснити тільки одну з декількох травм, які були в заявника.

2) У поясненнях, наданих обвинувачуваним поліцейським, є суперечності.

3) Водій поліцейського автомобіля не бачив, щоб г-н Рібіч падав.

4) Районний кримінальний суд м. Відня вважав такою, що заслуговує довіри, версію подій, викладену г-ном Рібічем, опираючись, зокрема, на її збіг з показаннями лікаря-терапевта.

5) Суд вищої інстанції виправдав поліцейського, оскільки не мав достатніх підстав спростувати показання обвинувачуваного або визнати показання г-на Рібіча настільки достовірними, щоб покласти їх в основу кримінального покарання.

6) Конституційний Суд не розглядав суть скарги г-на Рібіча на погане поводження. Він відзначив тільки незаконність обшуків і арешту заявника та його дружини.

Відповідно до позиції Суду в цій справі, не викликає сумнівів, що г-н Рібіч одержав тілесні ушкодження, перебуваючи під вартою у поліції, і це у всякому разі було протизаконним, оскільки він повністю перебував під контролем поліції. Виправдання поліцейського вищестоящим судом за недоведеністю його вини, тобто на підставі презумпції невинуватості, не звільняє державу від відповідальності за Конвенцією. Тому уряд зобов’язаний був надати правдоподібне пояснення того, яким чином заявник одержав тілесні ушкодження. На підставі всіх наявних у нього матеріалів Суд дійшов висновку, що Уряд не надав переконливих доказів того, що тілесні ушкодження були отримані заявником якимось іншим способом, ніж – повністю, в основному або частково – внаслідок того поводження, якому він піддався, перебуваючи під вартою. Відповідно, порушення статті 3 Конвенції мало місце.