Витяг із судового рішення

Суд підтвердив, що, проголошуючи право на свободу, стаття 5 розділу 1 говорить про фізичну свободу людини. Вона повинна гарантувати, що ніхто не буде самовільно позбавлений волі. Оцінка того, чи відбулося в конкретному випадку позбавлення волі, у розумінні статті 5, залежить від конкретних обставин, оцінюваних за різними критеріями.

Суд не мав сумнівів, що переміщення поліцією заявників у готель і затримання протягом десяти днів, з огляду на застосовані обмеження, дійсно було позбавленням волі.

Залишилося встановити, чи відповідало це статті 5 розділу 1. Суд підтвердив, що це положення апелює головним чином до національного права й зобов’язує відповідати його матеріальним і процедурним положенням. Вимагає, однак, щоб кожна міра, що веде до позбавлення волі, відповідала меті статті 5, тобто захисту людини від сваволі.

З огляду на передбачену в цьому положенні умову, що позбавлення волі має відповідати процедурі у порядку, встановленому законом, затримання або арешт повинні мати підставу в національному праві. Заявники стверджували, що немає такої підстави ні в іспанському праві, ні в міжнародному. Власті не заперечували, однак вважали, що це не поліцейські, а родини несуть відповідальність. Саме вони організували затримання всієї групи в готелі під своїм контролем.

Таким чином, належало розглянути, якою мірою власті брали участь у позбавленні заявників волі, і чи була їхня участь, як стверджували останні, вирішальною.

Суд підкреслив, що саме співробітники автономної каталонської поліції, діючи відповідно до інструкцій своїх начальників і частково судового слідчого, перевезли заявників із поліцейської дільниці в готель. Вони зробили це без їхньої згоди. Заявники, після передачі батькам, були позбавлені волі, начебто їх незаконно заарештували. Протягом останніх двох днів їх допитували поліцейські. Із цього ясно, що власті були поінформовані про цю ситуацію й нічого не зробили, щоб припинити її.

Поліцейські, таким чином, не виконали в повному обсязі розпорядження слідчого, згідно з яким належало надати психіатричну допомогу винятково добровільно. Адже це дорослі люди. Навіть якщо існувала небезпека самогубств, то це не виправдовує такої серйозної форми позбавлення волі. Подача скарги на співробітників та інших відповідальних осіб за незаконний арешт й інші злочини відразу ж після звільнення, безперечно, говорить про те, що вони були насильно поміщені в готель.

Суд визнав, що власті весь цей час мовчазно погоджувалися з позбавленням волі заявників. Родини й організація несли безпосередню відповідальність за нагляд над ними протягом десяти днів позбавлення волі, однак, з іншого боку, без активного співробітництва каталонських органів влади, взагалі б цього не відбулося. Остаточну відповідальність за те, що відбулося, несуть власті. Таким чином, має місце порушення статті 5 розділ 1 Конвенції (одноголосно).

Іспанія зобов’язана виплатити кожному заявникові 250 тисяч песет як відшкодування моральної шкоди й усім разом 500 тисяч песет на відшкодування видатків і витрат.