6. Практика Європейського суду з прав людини

На сьогодні ЄСПЛ розглянув небагато справ, що стосувалися свободи мирних зібрань за статтею 11. Частково це пояснюється тим, що термін «зібрання», тобто зустріч людей та участь у вираженні поглядів або обміні ідеями та думками, характеризує групу менш формального характеру, ніж та, що передбачається в терміні «об’єднання». На думку Комісії «Право на свободу мирних зібрань, яке проголошене у цій статті, є одним із основних прав у демократичному суспільстві та... однією з підвалин такого суспільства...» (рішення щодо прийнятності заяви № 8191/78 (Рессемблемент Джурассен та Юніте Журасьєн проти Швейцарії)).

Комісія також зазначила: «право на свободу мирних зібрань гарантується кожному, хто має намір організувати мирну демонстрацію...; можливість контрдемонстрації із застосуванням сили або можливість долучення до демонстрації екстремістів, які не є членами об’єднання, що виступило організатором, і які мають намір вчинити насильницькі дії, не можуть самі по собі скасувати це право. Навіть якщо існує реальна загроза того, що публічна демонстрація може призвести до заворушень внаслідок подій, які є поза контролем організаторів демонстрації, це не може бути приводом для виключення її зі сфери дії пункту 1 статті 11 Конвенції. Будь-які обмеження, що накладаються на подібні зібрання, повинні відповідати умовам положення пункту 2 статті 11» (Заява № 8440/78 (Християни проти расизму та фашизму проти Сполученого Королівства)).

У справі Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії (1988) ЄСПЛ розглянув позитивне зобов’язання держави забезпечувати захист групам, що здійснюють своє право на свободу мирних зібрань. У цій справі австрійський уряд дав дозвіл на проведення у визначеному місці демонстрації проти абортів. Після цього організація заявника звернулася з проханням змінити місце проведення демонстрації на інше, менш зручне з точки зору забезпечення контролю за натовпом. Уряд погодився на цю пропозицію, однак повідомив організаторів демонстрації про те, що поліція може і не забезпечити належного захисту від виступу контрдемонстрантів, що й мало місце насправді. Організація заявника скаржилася на те, що австрійський уряд порушив статтю 11, тому що не вжив належних заходів для забезпечення безконфліктного проведення демонстрації. У своєму рішенні ЄСПЛ вказав на те, що Австрія була зобов’язана забезпечити захист груп, які здійснювали своє право на мирні зібрання: «демонстрація може зачіпати або ображати людей, які виступають проти висунутих демонстрантами ідей або вимог. Проте учасники повинні мати можливість провести демонстрацію без ризику постраждати від фізичного насильства з боку своїх супротивників. Подібні побоювання можуть перешкоджати об’єднанням громадян або іншим групам, що мають спільні ідеї та інтереси, відкрито висловлювати свої думки стосовно найбільш суперечливих питань, які хвилюють суспільство. У демократичному суспільстві право на контрдемонстрацію не може призводити до відмови у здійсненні права на саму демонстрацію. Справжня, ефективна свобода мирних зібрань не може, таким чином, зводитись лише до обов’язку держави не втручатися: цілком негативна концепція не відповідає предмету та меті статті 11. Як і стаття 8, стаття 11 іноді потребує вживання позитивних заходів навіть у сфері взаємовідносин між окремими особами, якщо в цьому є потреба».

На думку ЄСПЛ, держави мають широкі дискреційні межі: «Хоча вживання розумних і відповідних заходів для забезпечення мирного характеру демонстрацій є обов’язком Договірних Сторін, вони не можуть гарантувати це абсолютно, і вони мають широкі дискреційні повноваження у визначенні необхідних для цього засобів...» Саме тому від держави вимагається вжити всіх розумних і належних заходів, спрямованих на забезпечення цього права, однак ці заходи можуть і не досягнути належного результату.

Проведення публічних зібрань тісно пов’язане із наявністю практичних перешкод у їхній реалізації. Саме тому держави мають певний вибір, певний розсуд щодо подолання цих ускладнень, які можуть реалізуватись різними методами і засобами, наприклад, через забезпечення поліцейського захисту від контрдемонстрації.

У тих випадках, коли учасників мирних зібрань атакують невідомі, в тому числі із завдаванням тілесних ушкоджень, на міліції лежить обов’язок припинити такі дії і розслідувати їх. В іншому разі це не лише порушуватиме статтю 11 Конвенції, але й створюватиме підозри у причетності працівників міліції до цих подій, потуранні цим подіям.

Слід, однак, зазначити, що, незважаючи на ті перешкоди, з якими держава може зустрітися при забезпеченні права на мирні зібрання, окрема особа не може бути покарана за участь у такій демонстрації, якщо вона не чинила протиправних дій. Так, у справі Езелєн проти Франції (1991) Суд зазначив «Суд вважає, що свобода брати участь у мирних зібраннях – у даному випадку демонстрація, яка не була заборонена – є достатньо важливою, щоб не бути обмеженою будь-яким чином до того часу, доки зацікавлена особа не здійснить засуджувані дії».