5. Соціальний контроль за діяльністю міліції

Міністерство внутрішніх справ, як складна соціальна система, не може існувати без розгалуженої системи контролю за діяльністю своїх працівників. Контроль виступає необхідною умовою ефективного управління будь-якої організації.

Сам термін «контроль» бере свій початок від французького слова, що буквально означає «повторний запис з метою перевірки першого». Спочатку це слово використовувалося переважно в бухгалтерському обліку. Проте англійське слово «контроль» має інший зміст: «панування», «влада», «насильство». Тому термін «контроль» найчастіше викликає негативні емоції. Для багатьох воно асоціюється з насильством, командуванням, із словами «спіймати», «звинуватити», «схопити». Таке уявлення про контроль веде убік від його прямого значення.

Необхідність здійснення діючого контролю полягає в тому, що будь-яка організація повинна мати спроможність вчасно фіксувати свої помилки і виправляти їх до того, як вони завдадуть шкоди досягненню цілей організації.

Існують різноманітні види контролю: технічний, економічний, соціальний, контроль у сфері культурного і духовного життя.

Соціальний контроль виступає як функція соціального управління, що забезпечує його доцільність і практичну дієвість. У найбільш загальному вигляді соціальний контроль означає процес порівняння фактично досягнутих результатів із запланованими; це система заходів, спрямованих на оцінку виконаної роботи, виявлення відхилень та їх причин, їх попередження, усунення виявлених відхилень. Завдання соціального контролю полягає також у критичному аналізі причин відхилення, розробці заходів щодо їхнього усунення.

У загальному процесі управління соціальний контроль виступає як елемент зворотнього зв’язку, тому що за його даними проводиться коригування раніше прийнятих рішень, планів, а також норм і нормативів. Тому соціальний контроль виступає одним із головних інструментів вироблення політики та прийняття рішень, що забезпечують нормальне функціонування системи і досягнення нею визначених цілей як у довгостроковій перспективі, так і на оперативному рівні.

Соціальний контроль розглядається в широкому і вузькому аспектах. У першому випадку – це сукупність політичних; економічних та ідеологічних процесів і методів, покликаних забезпечити стабільність суспільства і державного ладу, дотримання соціального порядку.

У вузькому значенні соціальний контроль найчастіше зводиться до контролю в окремих організаціях: перевірці виконання рішень вищих інстанцій; дотримання економічних, організаційних і соціальних нормативів; виконання планових завдань; дотримання виробничої і трудової дисципліни, правових норм і т.ін.

Соціальні функції контролю багатогранні, оскільки включають виявлення й аналіз фактичного стану справ, зіставлення реального становища з визначеними цілями, оцінку контрольованої діяльності і вживання заходів щодо усунення виявлених недоліків. Можна виділити такі основні функції соціального контролю: інформаційну, регулятивну і профілактичну.

Інформаційна функція соціального контролю не зводиться лише до збору свідчень, поповнення інформаційного масиву. Процес контролю включає й аналітичний момент, опрацювання первинної інформації, глибоке проникнення не у випадкові, а в стійкі, типові для підконтрольного об’єкта явища, докладну перевірку й аналіз усіх фактів, взятих у їх сукупності, у причинно-наслідковому зв’язку. Такий аналіз дозволяє визначити ступінь виконання визначених програм, знайти додаткові резерви, виправити допущені помилки і прорахунки.

Система соціального контролю виконує і регулятивну функцію. Без контролю починається хаос і об’єднати діяльність професійних утворень стає неможливим. Регулятивна функція соціального контролю пов’язана не тільки зі стабілізацією відносин усередині організації. Вона має і динамічний аспект, інакше кажучи, реально забезпечує її поступальний рух. Добре організований соціальний контроль є діючим чинником втілення в життя принципів взвємовідносин в організації як по вертикалі, так й по горизонталі.

Охоплюючи всі сфери життєдіяльності установи чи організації, соціальний контроль має також профілактичну функцію. Соціальну профілактику, якщо її розглядати в широкому значенні, можна визначити як сукупність адміністративних і громадських заходів, спрямованих на усунення і нейтралізацію причин та умов антисоціальних дій. Соціальний контроль дає можливість оцінити ефективність методів, прийомів діяльності і на основі цього вирішувати, які прийоми застаріли, потребують заміни. Контроль покликаний усебічно сприяти розвитку всьому новому, передовому, цінному, що постійно створюється в результаті творчості членів службового колективу.

Здійснення ряду взаємозалежних контрольних функцій дозволяє комплексно розглядати контролювання як єдиний, безперервний процес, характерний для будь-яких ситуацій. У цьому процесі можна умовно виділити три логічних етапи.

Перший етап пов’язаний із установленням соціальних норм, стандартів і критеріїв, за якими має оцінюватися результат діяльності.

Другий етап складається в співставленні отриманих результатів із соціальними нормами, за якими потрібно оцінювати роботу.

І нарешті, третій етап полягає в тому, щоб на підставі отриманих результатів прийняти рішення щодо виправлення допущених відхилень від соціальних норм, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від них.

Соціальні норми – це кількісна і якісна характеристика вимог суспільства, запропонованих щодо процесів і умов життєдіяльності людей та соціальних груп; ефективний механізм організації справедливих відносин між колективами й окремими людьми.

Другий етап процесу соціального контролю складається в співставленні реально досягнутих результатів із установленими соціальними нормами (стандартами). На цьому етапі визначається, наскільки досягнуті результати відповідають очікуванням, наскільки припустимі або безпечні відхилення від норм.

На третьому, заключному, етапі соціального контролю керівництво вибирає одну з трьох ліній поведінки:

а) нічого не робити;

б) усунути відхилення (зробити коригування);

в) переглянути стандарти, норми. Якщо зіставлення фактичних результатів із нормами говорить про те, що встановлені цілі досягаються, найкраще нічого не робити, нічого не змінювати.

Зміст коригування полягає в тому, щоб зрозуміти причини відхилення і домогтися повернути організації до правильної моделі дій. Перед тим, як вибирати коригувальну дію, необхідно зважити всі внутрішні змінні та їхні взаємозв’язки, які стосуються даної проблеми.

У системі МВС основним об’єктом соціального контролю стає діяльність працівників, яка пов’язана з вирішенням головних завдань органів внутрішніх справ, а саме:

– боротьба зі злочинністю;

– захист громадян від противоправних зазіхань;

– дотримання прав і свобод громадян у процесі оперативно-службової діяльності.

Соціальний контроль у правоохоронній системі органів внутрішніх справ є дуже складним механізмом, який здійснюється за допомогою багатьох суб’єктів, що відрізняються один від одного формами здійснення контролю, рівнем його реалізації та силою впливу, приоритетними цілями, характером здійснення контрольної діяльності (систематичністю або епізодичністю, характером санкцій тощо) та багатьма іншими.

По-перше, процес соціального контролю здійснюється в двох основних формах – інституціональній і неінституціональній. Інституціональна форма соціального контролю реалізується за допомогою особливого, що спеціалізується на контрольній діяльності, апарата, який являє собою сукупність державних і суспільних органів, установ. Головним чином, це – органи, політичні інститути, що входять до політичної системи суспільства. Інституціональний контроль певним чином організований і тяжіє до «жорстких» форм правової регламентації і централізації, включає юридично оформлені засоби впливу на індивідів, які порушують соціальні норми.

Неінституціональна форма соціального контролю являє собою вид саморегулювання, який є властивим різноманітним суспільним системам. Функціонування неінституціонального контролю засновано переважно на дії морально-психологічних механізмів. Він здійснюється в першу чергу в умовах мікросередовища, у первинних соціальних групах. До числа неінституціональних механізмів відносяться громадська думка, традиції, звичаї, соціальні навички і ряд інших соціально-психоло­гічних феноменів.

По-друге, система соціального контролю включає державно-правові та суспільні форми. У свою чергу, державний контроль поділяється на політичний, адміністративний і судовий.

Політичний контроль здійснюється тими органами й особами, що реалізують повноваження верховної влади. В українській системі політико-державного устрою це – Верховна Рада України, Президент України. Також як окремий суб’єкт політичного контролю функціонує інститут Уповноваженого Верхов­ної Ради з прав людини. Політичний контроль можуть певною мірою здійснювати політичні партії (особливо ті, що входять до законодавчих органів), які отримали підтримку більшості населення.

Адміністративний контроль здійснюється виконавчими органами всіх гілок влади. Тут, як правило, реалізується контроль вищестоящих посадових осіб за діями підпорядкованих, створюються інспекційні й наглядові органи, що аналізують виконання законів, нормативних актів, управлінських рішень, вивчають ефективність і якість адміністративної діяльності. В системі органів внутрішніх справ адміністративний контроль розділяється також на внутрішній та зовнішній. Внутрішній контроль реалізується безпосередньо керівництвом органів внутрішніх справ різного рівня (від міністра до керівника окремого відділу, групи або відділення) та спеціальними контролюючими службами, зокрема Департаментом внутрішньої безпеки. Зовнішній реалізується Кабінетом міністрів України, прокуратурою та іншими органами державної влади в межах своєї компетенції.

Судовий контроль здійснюють усі загальні суди різних рівнів. Вони розглядають протести і вимоги органів державної влади, громадських організацій, громадян про визнання незаконними окремих актів управління; розглядають справи про злочини, що здійснили працівники органів внутрішніх справ; про визнання недійсними акти державних органів, що порушують права й інтереси організацій і громадян, та інші питання.

У демократичних країнах існує потужна система громадського контролю над діяльністю органів внутрішніх справ. В Україні соціальний контроль здійснюється з боку партій, громадських об’єднань, зокрема правозахисних організацій, засобів масової інформації. Останнім часом у системі органів внутрішніх справ створюються форми контролю змішаного типу, в яких представлені як суб’єкти відомчого контролю, так і громадського. Прикладом може слугувати створення Громадської ради при Міністерстві внутрішніх справ України з питань забезпечення прав людини, яка є консультативно-дорадчим органом, і до складу якої входять представники МВС України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, громадських організацій правозахисного спрямування тощо.

Внутрішній громадський контроль реалізується самими працівниками органів внутрішніх справ, які самоорганізовуються в певні об’єднання для захисту своїх прав та відстоювання своїх інтересів. Прикладами таких реорганізацій виступають професійні спілки, збори рядового, молодшого, середнього та старшого начальницького складу органів внутрішніх справ, об’єднання воїнів-інтернаціоналістів, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС тощо.

Неінституалізований соціальний контроль реалізується як на внутрішньому, так й на зовнішньому рівні. Основною формою зовнішнього контролю в даному разі стає громадська думка, тобто формулювання та вираження певної оцінки діяльності органів внутрішніх справ певними соціальними групами. Це дозволяє оперативно і вірогідно оцінювати ситуацію, вносити продиктовані життям корективи в управлінські рішення, які стосуються правоохоронної тематики. Але недоліками даної форми королю є те, що громадська думка може мати низький рівень компетентності й досить легко піддаватись маніпулюванню з боку широкого кола заінтересованих суб’єктів (комерційних структур, політичних сил тощо). Також зовнішній неформальний контроль можуть здійснювати так звані «групи впливу», які складаються з представників комерційних, владних та інших соціальних структур. Цей вид контролю реалізується через створення та підтримку неформальних стосунків з працівниками системи МВС різного рівня. Специфічною рисою цієї форми контролю є її ситуативність, у кожному окремому випадку формується своя конфігурація відносин, висока ступінь латентності та переслідування вузько корпоративних інтересів, які часто суперечать інтересам держави та суспільства.

На внутрішньому рівні неінстиуалізовані форми соціального контролю реалізовуються за допомогою створення певної системи неформальних відносин у колективі окремого органу внутрішніх справ, який формує певні цінності та цілі професійної діяльності. На особистісному рівні ці норми та цінності можуть бути прийняті працівником міліції, й таким чином стати елементом його самоконтролю. Цей вид контролю є найбільш ефективним через те, що він діє на рівні безпосередньої діяльності працівників органів внутрішніх справ, реалізується впродовж усієї тривалості їхньої оперативно-службової діяльності, торкаючись усіх її аспектів, а іноді виходить за її межі (регулюючи поведінку працівника міліції поза службою).

У сучасних умовах державний та громадський контроль не можуть існувати один без одного, бо вони є взаємодоповнюючими. Схематичне відображення системи соціального контролю в органах внутрішніх справ представлено на малюнку 1.

Ефективне функціонування механізму соціального контролю на сучасному етапі розвитку системи органів внутрішніх справ обмежується такими чинниками:

1. Існуюча неадекватність механізму соціального контролю, його форм і методів стосовно нової соціальної ситуації, в якій опинились правоохоронні органи, до характеру, масштабів і спектра девіацій, які відбуваються в системі органів внутрішніх справ.

2. Перехідний характер форм соціального контролю, відсутність їхньої цілісності, повноти властивостей і ознак, збереження рудиментів старої системи, паралельне співіснування нових і старих елементів контролю.

3. Дезорієнтація ціннісно-нормативних основ соціального контролю й пов’язана з нею дезінтеграція системи внутрішніх форм контролю – самоконтролю особистості, невпорядкованість і невизначеність процесів заміщення старих стандартів оперативно-службової діяльності новими, домінування неінституціональних норм, частина з яких виражає внутрішні корпоративні інтереси та призводить до соціальних дисфункцій, деформацій особистості правоохоронця.

4. Відсутність гармонічного використання різних за характером санкцій соціального контролю: з одного боку, певне посилення репресивних санкцій, у першу чергу, за допомогою адміністративного примусу, з іншого боку – відсутність ефективної системи позитивного заохочення поведінки працівника міліції, яка відповідає визначеним нормам та стандартам.

Малюнок 1