4. Інститути та механізми попередження й припинення катувань та жорстокого поводження Структури оон

Для нагляду за положеннями, що містяться в Міжнародний пакті про громадські та політичні права, було засновано Комітет прав людини, до складу якого входять 18 незалежних експертів, які призначаються державами-учасницями і які діють індивідуально, а не як представники держави. Усі держави-учасниці Пакту повинні звітувати про заходи, які здійснюються ними для дотримання прав, визнаних Договором. Перший звіт має надаватися на кінець першого року, а потім – кожні п’ять років. Після вивчення звіту Комітет надсилає державі-учасниці свої рекомендації.

Рада ООН з прав людини. 15 березня 2006 р. Генеральна асамблея ООН 170 голосами ухвалила резолюцію 60/251 про створення Ради з прав людини (РПЛ). Нова Рада замінить Комісію ООН з прав людини (КПЛ). Рада з прав людини стане допоміжним органом Генеральної асамблеї. До її складу ввійде 47 держав-членів. Група східноєвропейських держав матиме в новому органі 6 місць, група західноєвропейських та інших держав (до якої належать також США, Канада й Ізраїль) – 7 місць, Латинська Америка – 8, а Азія й Африка – по 13 місць. Членів Ради обиратиме більшість держав-членів Генеральної асамблеї прямим таємним голосуванням.

Рада приділятиме однаково увагу громадянським, політичним, економічним, соціальним і культурним правам, праву на розвиток, а також надаватиме державам технічну допомогу. Розглядаючи стан справ із правами людини в різних країнах, як заявлено, вона має всіляко уникати вибіркового підходу. Рада розташовуватиметься в Женеві, це дозволить їй і надалі працювати в тісному співробітництві з основною структурою з прав людини Секретаріату ООН – Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини.

У 1985 р. було прийнято рішення про введення посади Спеціального доповідача з питань катувань. Його повноваження поширюються на всі держави-члени ООН. Він представляє Комісії з прав людини щорічну доповідь, яка включає до свого складу рекомендації.

Спираючись на інформацію, отриману від окремих осіб або груп, урядів та неурядових організацій, Спеціальний доповідач надсилає повідомлення урядам. Доповідач отримує велику кількість інформації від приватних осіб та неурядових організацій про випадки катування та нелюдського поводження. Ті випадки, які детально описані та обґрунтовані, надсилаються Спеціальним доповідачем відповідним урядам із проханням прокоментувати їх. Доповідач також може неофіційно обговорювати певні випадки з урядами, неурядовими організаціями, окремими особами та групами осіб, заслуховувати із зазначених випадків свідків. Отримані повідомлення, як і коментарі урядів, включаються до щорічної доповіді. В окремих випадках Спеціальний доповідач може використовувати процедуру екстрених заходів, відповідно до якої він здійснює невідкладні заходи щодо конкретного уряду. Крім того, Спеціальний доповідач з питань катувань уповноважений, зі згоди уряду, відвідати країну з метою отримати безпосередню інформацію, яка стосується сфери його компетенції, та визначити заходи, спрямовані на недопущення подібних випадків у майбутньому та виправлення ситуації.

Комітет ООН проти катувань. Для здійснення нагляду за дотриманням узятих зобов’язань відповідно до Конвенції ООН 1984 р. було створено Комітет проти катувань, який складається з десяти незалежних експертів, які обираються державами-учасницями і діють не як представники держав, а індивідуально. Усі держави-учасниці Конвенції зобов’язані надавати Комітету доповіді про заходи, які здійснюються ними на виконання зобов’язань, передбачених умовами договору. Перша доповідь подається через рік після набрання Конвенцією чинності. Потім доповіді подаються один раз на чотири роки. Комітет також може вимагати додаткову інформацію. Отримані доповіді розглядаються Комітетом на публічному засіданні.

Відповідно до ст. 20 Конвенції, Комітет проти катувань має право збирати інформацію та здійснювати розслідування про систематичні акти катувань у державах-учасницях. При цьому держава-учасниця Конвенції може заявити, що вона не визнає повноважень Комітету в цій сфері. Робота Комітету щодо проведення розслідувань має конфіденційний характер. Так, Комітетом надруковані лише два звіти про такі розслідування (Туреччина та Єгипет).

Конвенція (ст. 22) визнає також право приватних осіб надавати Комітету повідомлення про порушення державою положень Конвенції. ст. 21. Дає повноваження Комітету отримувати також повідомлення, в яких одна держава-учасниця стверджує, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов’язань у рамках Конвенції. Для того, щоб ця заява була розглянута, необхідно, щоб обидві держави попередньо визнали повноваження Комітету приймати та розглядати такі повідомлення.

Таким чином, механізм роботи Комітету ООН базується на регулярному – один раз на чотири роки – представленні державами-учасницями Конвенції 1984 р. доповідей щодо заходів, спрямованих на попередження катувань. Після розгляду відповідної доповіді Комітет готує свої рекомендації та відправляє їх державі, які у свою чергу, можуть направити свої коментарі до зауважень назад до Комітету.

Як видно з вищенаведеного, робота Комітету здебільшого зводиться до листування з державами. Такий спосіб роботи не можна назвати дуже ефективним механізмом попередження катувань. Для підвищення його ефективності й був розроблений Факультативний протокол до Конвенції ОНН проти катування та інших жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність видів поводження та покарання.

Одним із органів даної системи виступатиме новий міжнародний орган – Підкомітет при Комітеті проти катувань. Підкомітет складається з десяти незалежних експертів, які представляють різні галузі знань та сфери діяльності, які будуть проводити регулярні відвідування місць позбавлення волі на території всіх держав-учасниць.

Другу частину такої системи складатимуть національні превентивні механізми відвідування.