- •Загальні відомості про кадастр
- •1.1 Предмет, завдання і зміст курсу
- •Історія розвитку кадастру
- •1.3 Аналіз розвитку земельно-кадастрових робіт в Україні
- •1.4 Світовий досвід з питань ведення кадастру
- •Суть та завдання земельного кадастру в умовах переходу до ринкової економіки
- •Кадастр природних ресурсів
- •Загальні положення
- •2.2 Державний лісових кадастр
- •2.3 Державний водний кадастр
- •2.4 Державний кадастр родовищ корисних копалин
- •3 Система державного земельного кадастру україни, його функції і розмежування повноважень
- •3.1 Зміст і призначення державного земельного кадастру
- •3.2 Ведення державного земельного кадастру і розмежування повноважень
- •3.3 Види і принципи державного земельного кадастру
- •3.4 Земельно-кадастрові дані, методи їх одержання, аналізу і систематизації
- •4 Земельні ресурси україни, їх розподіл за функціональним використанням, формами власності і угіддями
- •4.1 Земельний фонд України як об’єкт земельного кадастру
- •4.2 Земельна ділянка як основна земельно-кадастрова одиниця
- •4.3 Угіддя як елемент земельного кадастру
- •4.4 Право власності на землю
- •4.5 Користування землею
- •4.6 Документи, що посвідчують право власності на землю і право користування земельними ділянками
- •5 Автоматизація ведення державного земельного кадастру
- •5.1 Передумови створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
- •5.2 Завдання і зміст програми автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
- •5.3 Правове та організаційне забезпечення створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
- •5.4 Інформаційне забезпечення створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
- •5.5 Кадастровий реєстр земельних ділянок і прав власності на них
- •5.6 Система кадастрової нумерації земельних ділянок
- •5.7 Основні принципи створення і структура даних індексних кадастрових карт
- •6 Районування території земельного фонду
- •6.1 Загальні відомості
- •6.2 Природно-кліматичне районування території
- •6.3 Природно-сільськогосподарське районування території
- •6.4 Ґрунтово-географічне (агроґрунтове) районування
- •Природно-економічне (земельно-оцінне) районування
- •Бонітування ґрунтів
- •7.1 Основні типи ґрунтів України і області їх поширення
- •7.2 Родючість ґрунту
- •7.3 Загальні відомості про бонітування ґрунтів
- •7.4 Діагностичні ознаки бонітування ґрунтів і методи їх визначення
- •7.5 Складання шкал бонітування ґрунтів і розрахунок балів бонітету
- •Економічна оцінка земель
- •8.1 Загальні положення економічної оцінки земель
- •8.2 Показники економічної оцінки земель
- •8.3 Визначення показників економічної оцінки земель
- •8.4 Складання шкал економічної оцінки земель
- •9 Облік кількості та якості земель
- •9.1 Облік кількості земель
- •9.2 Облік якості земель
- •10 Державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру
- •Загальні відомості
- •Державна реєстрація земельних ділянок
- •Загальні принципи організації земельно-кадастрової інформації в обмінному файлі
- •Послідовність робіт при ведені державного реєстру земель
- •Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень
- •11 Зонування земель
- •11.1 Загальні положення
- •11.2 Кадастрове зонування
- •11.3 Зонування земель населених пунктів
- •Контрольні запитання
- •12 Кадастрові знімання
- •12.1 Загальні положення
- •12.2 Точність картографо-геодезичних матеріалів і кадастрових планів
- •12.3 Методи кадастрових знімань
- •12.3.1 Теодолітний хід
- •12.3.2 Пряма кутова засічка
- •12.3.4 Лінійно-кутова засічка
- •12.3.5 Зворотна кутова засічка
- •12.4 Встановлення і відновлення меж земельних ділянок
- •12.4.1 Встановлення декількох суміжних межових знаків, розташованих між знаками, які збереглися
- •12.4.2 Встановлення (відновлення) одного межового знака, розташованого між знаками, що збереглися
- •12.4.3 Встановлення втрачених межових знаків способом перпендикулярів
- •12.4.4 Встановлення втрачених межових знаків по кутових вимірах
- •12.4.5 Встановлення втрачених межових знаків на ділянках значної довжини
- •12.4.6 Вставка теодолітного ходу між двома пунктами
- •12.4.7 Вставка окремих пунктів
- •Використання gps- спостережень при кадастрових зніманнях
- •12.6 Обмеження прав власності на землю та використання земельних ділянок
- •1) Правові обмеження:
- •2) Екологічні обмеження:
- •3) Агротехнологічні обмеження:
- •4) Спеціальні обмеження
- •Контрольні запитання
- •13 Містобудівний кадастр населених пунктів
- •13.1 Зміст і структура містобудівного кадастру
- •13.2 Створення та провадження містобудівного кадастру
- •13.3 Класифікація населених пунктів
- •13.4 Правовий режим використання земель населених пунктів
- •13.5 Об’єкти кадастру населених пунктів
- •13.6 Організація ведення кадастру населених пунктів
- •13.7 Текстові і картографічні матеріали кадастру населених пунктів
- •13.8 Паспортизація земельних ділянок, будівель та споруд
- •13.9 Інвентаризація житлового фонду
- •13.10 Структура даних про інженерно-технічні мережі
- •13.11 Автоматизація ведення кадастру населених пунктів
- •Контрольні запитання
- •14.1 Методичні основи грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення
- •14 Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення
- •14.2 Грошова оцінка земель по Україні
- •14.3 Грошова оцінка земель по Автономній Республіці Крим, областях і адміністративних районах
- •14.4 Грошова оцінка земель сільськогосподарських підприємств
- •14.5 Грошова оцінка окремої земельної ділянки сільськогосподарських угідь
- •Контрольні запитання
- •Грошова оцінка земель населених пунктів
- •15.1 Методичні основи грошової оцінки земель населених пунктів
- •15.2 Визначення базової вартості земель населеного пункту
- •15.3 Земельно-оцінна структуризація території
- •15.4 Грошова оцінка земель різного функціонального використання
- •15.5 Грошова оцінка земель, що використовуються як сільськогосподарські угіддя
- •15.6 Грошова оцінка окремої земельної ділянки
- •15.7 Індексація грошової оцінки земель
- •15.8 Оформлення звіту про грошову оцінку земель населеного пункту
- •Контрольні запитання
- •16 Грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення
- •16.1 Загальні положення
- •16.2 Грошова оцінка земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення
- •16.3 Грошова оцінка земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення
- •16.4 Грошова оцінка земель лісового фонду
- •16.5 Грошова оцінка земель водного фонду
- •16.6 Грошова оцінка земель запасу
- •Контрольні запитання
- •17 Експертна грошова оцінка земельних ділянок
- •17.1 Загальні положення проведення грошової оцінки земельних ділянок
- •17.2 Організація робіт з експертної оцінки
- •17.3 Умови залучення експертів, їх права та обов’язки
- •17.4 Принципи експертної оцінки земельних ділянок
- •17.5 Методичні підходи експертної грошової оцінки земельних ділянок
- •17.5.1 Метод співставлення продажів або порівняльний
- •17.5.2 Економічний метод або метод залишку для землі
- •17.5.3 Метод співвіднесення (перенесення)
- •17.5.4 Метод капіталізації доходу (земельної ренти)
- •17.6 Аналіз методів експертної оцінки
- •17.7 Вимоги до звіту з експертної грошової оцінки
- •Контрольні запитання
- •18 Оцінка нерухомості
- •18.1 Сутність і значення ринку нерухомості
- •Ринок нерухомості
- •Особливості ринку нерухомості
- •8.2 Види діяльності та суб’єкти ринку нерухомості
- •18.3 Правові основи оцінки нерухомості
- •18.4 Бази оцінки та особливості їх застосування
- •18.5 Методичний підхід оцінки нерухомості, що ґрунтується на зіставленні цін аналогічних продажів
- •18.5.1 Алгоритм методичного підходу
- •18.5.2 Види поправок до цін продажів
- •18.5.3 Визначення сумарних поправок у відсотках
- •18.5.4 Введення поправок до цін продажів аналогів
- •18.5.5 Узгодження даних у підході зіставлення продажів
- •18.6 Методичний підхід оцінки нерухомості, що ґрунтується на капіталізації чистого доходу
- •18.6.1 Алгоритм методичного підходу
- •18.6.2 Розрахунок чистого операційного доходу
- •18.6.3 Розрахунок витрат
- •18.6.4 Методи визначення ставки капіталізації
- •18.6.5 Визначення вартості нерухомості з використанням мультиплікатора валової ренти
- •18.7 Методичний підхід, що ґрунтується на врахуванні витрат на спорудження об’єктів нерухомого майна
- •18.7.1 Алгоритм методичного підходу
- •18.7.2 Визначення відновної вартості (вартості заміщення) будівель і споруд
- •18.7.3 Визначення витрат на спорудження об’єктів нерухомого майна
- •Контрольні запитання
- •Перелік використаних джерел
4.4 Право власності на землю
Земля в Україні може перебувати у державній, комунальній та приватній власності (форми власності).
Згідно із статтею 78 Земельного кодексу України (2001) право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, інших законів.
Суб’єктами права власності на землю (відповідно до статті 80 Земельного кодексу України) є:
громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;
територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;
держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
Держава може передавати землі у комунальну та приватну власність і віддавати їх у постійне або тимчасове користування, в тому числі в оренду.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:
землі атомної енергетики та космічної системи;
землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
землі під водними об’єктами загальнодержавного значення;
земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.
Проект Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності» визначає правові засади організації передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ міст з метою формування матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування. Правове регулювання відносин, що виникають при організації передачі земель державної власності у комунальну, здійснюється на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Передача земель державної власності у комунальну базується на таких основних принципах:
безоплатність передачі;
узгодженість інтересів держави і територіальних громад у володінні і розпорядженні земельними ділянками;
забезпечення і підтримання екологічної безпеки;
забезпечення умов захисту суверенітету і національної безпеки держави.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
землі атомної енергетики та космічної системи;
землі оборони;
землі під державними залізницями, об’єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;
землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
землі лісового фонду загальнодержавного значення;
землі водного фонду загальнодержавного значення;
земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.
Держава набуває права власності на землю у разі:
відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності;
придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
прийняття спадщини;
передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
конфіскації земельної ділянки.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.
Землі комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність:
землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
землі лісового і водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України;
земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
передачі їм земель державної власності;
примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
прийняття спадщини;
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
виникнення інших підстав, передбачених законом.
Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.
У приватну власність, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», земельні ділянки надаються громадянам України для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва, а також для ведення селянського (фермерського) господарства.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
прийняття спадщини;
виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Громадяни України (згідно із статтею 121 Земельного кодексу України) мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектарів;
для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;
для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;
для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;
для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
прийняття спадщини;
виникнення інших підстав, передбачених законом.
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах та за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Іноземні громадяни та особи без громадянства (згідно зі статтею 81 Земельного кодексу України) можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі:
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
прийняття спадщини;
Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:
у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.
Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.
Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Суб’єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи.
Суб’єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:
при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
за рішенням суду.
Земельна ділянка може належати на правах спільної сумісної власності лише громадянам.
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:
подружжя;
членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;
співвласників житлового будинку.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюється за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Власники земельних ділянок мають право:
продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;
на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Власники земельних ділянок зобов’язані:
забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
своєчасно сплачувати земельний податок;
не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Законом можуть бути встановлені також інші обов’язки власників земельних ділянок.
