Економічна оцінка земель
8.1 Загальні положення економічної оцінки земель
Бонітування ґрунтів та економічна оцінка земель тісно пов’язані між собою, так як спираються на єдині земельно-кадастрові дані обліку кількості та якості земель, матеріали обстеження і джерела статистичної інформації про виробничі показники використання оцінюваних земель.
Економічна оцінка земель є складовою частиною земельного кадастру і відображає відмінності сформованої ґрунтової родючості за економічними чинниками.
На відміну від бонітування, яке вивчає ґрунт без врахування економічних умов ведення сільськогосподарського виробництва, економічна оцінка здійснюється не тільки за родючістю ґрунтів, але й за їхнім місцезнаходженням, наявністю і якістю шляхів сполучення, виробництва продукції і її реалізації, економічних умов виробництва та ін.
Економічна оцінка враховує вплив різних чинників не тільки на процес виробництва, а й реалізації сільськогосподарської продукції.
Економічна оцінка землі є основою для:
науково обґрунтованого прогнозування та планування розподілу земельного фонду між окремими галузями господарства на державному рівні;
обґрунтування втрат сільськогосподарського виробництва і вибору оптимальних рішень при відчуженні земель для громадських та державних потреб, визначення техно-економічних показників проектів внутрігосподарського землевпорядкування;
визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, яка використовується для встановлення розмірів земельного податку та орендної плати.
Економічна оцінка землі відіграє важливу роль у регулюванні земельних відносин, має багатоцільове призначення.
8.2 Показники економічної оцінки земель
Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну та часткову.
Загальна оцінка земель передбачає визначення об’єктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.
Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах.
Показники загальної і часткової економічної оцінки землі приведені на рис. 8.1.
Рисунок 8.1. Показники економічної оцінки землі
Для одержання зазначених економічних показників використовують два основних – урожайність сільськогосподарських культур і затрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них.
При збиранні та обробці вихідних даних застосовується суцільний або вибірковий метод визначення показників на оцінюваних групах ґрунтів.
Суть суцільного методу полягає в тому, що в основу побудови шкали оцінки землі кладеться інформація про всі сільськогосподарські підприємства земельно-оцінного району.
При вибірковому методі для побудови шкали економічної оцінки відбирається частина сільськогосподарських підприємств, близьких за економічними умовами ведення сільського господарства.
Статистичні дані про урожайність сільськогосподарських культур збирають, як правило, за семирічний період, що відповідає періоду ротації сівозміни. В окремих випадках для виявлення загальних тенденцій зміни урожайності та затрат на виробництво продукції вихідні дані аналізуються за більш тривалий період.
У практиці земельно-оцінних робіт застосовують такі способи визначення середньої багаторічної урожайності сільськогосподарських культур (за групами ґрунтів):
вибірковий метод (відбір типових господарств);
кореляційно-регресійний аналіз за середніми багаторічними даними господарств;
експертизи врожайності на пробних майданчиках і контрольних ділянках;
спосіб аналогів;
досвіду спеціалістів і працівників господарств.
Вибірковий метод полягає у відборі господарств, типових за спеціалізацією і порівняних між собою за рівнем ведення господарства. За основні критерії відбору і порівнянності господарств приймають такі середні показники у межах земельно-оціночного району:
структуру основних сільськогосподарських угідь;
структуру посівних площ;
щільність поголів’я худоби на 100 га основних сільськогосподарських угідь;
розмір основних засобів виробництва й енергетичних ресурсів на 100 га угідь;
кількість добрив, що вносяться на гектар ріллі;
площу основних сільськогосподарських угідь, у тому числі ріллі на одного працездатного.
У типових господарствах повинен переважати який-небудь один ґрунт. Питома вага переважаючого ґрунту в структурі ґрунтового покриву повинна становити не менше 75 % площі ріллі, а решта площі – ґрунти, які дещо відрізняються за родючістю від основної групи ґрунтів. На кожну групу ґрунтів необхідно відібрати не менше десяти типових господарств (або їх підрозділів, взятих з різних господарств). Проте на практиці вірогідність даних, отриманих на підставі типових господарств, є досить невисокою. Причина в тому, що забезпечити дійсну типовість вибірки у багатьох випадках за показниками господарств неможливо. Таким чином, метод типових вибірок не дає бажаних результатів, що значно обмежує його застосування в практиці економічної оцінки земель.
Ширше використання на практиці отримав метод кореляційно-регресійного аналізу статистичних даних усієї генеральної сукупності господарств земельно-оціночного району. Цей метод моделює зв’язок урожайності і валової продукції господарств з якістю агровиробничих груп ґрунтів.
Для одержання цих даних на території земельно-оціночного району проводять підготовчі роботи, які полягають у підготовці картографічного матеріалу з даними великомасштабних ґрунтових обстежень про характер ґрунтового покриву. При цьому визначають:
номенклатурний список агровиробничих груп ґрунтів;
картограми груп ґрунтів;
аналізують інформацію про властивості ґрунтових відмінностей, що увійшли до складу груп ґрунтів.
На базі виготовленої планово-картографічної основи складають експлікації агровиробничих груп ґрунтів з прив’язкою до сільськогосподарських угідь. Статистичні дані про економіку кожного господарства, яке входить у земельно-оцінний район, приводять у таблицях формулярів вихідних даних (таблиця 8.1).
Таблиця 8.1 – Приклад вихідних формулярів даних для економічної оцінки землі
№№ п/п |
Урожайність ц/га |
Витрати, грн./га |
Типи ґрунтів |
||||
I |
II |
III |
IV |
V |
|||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Для визначення базисних величин кореляційно-регресійного аналізу складають лінійні рівняння множинної регресії, кількість яких відповідає кількості груп ґрунтів земельно-оцінного району:
(8.1)
або
, (8.2)
де 
- середня урожайність або розмір валової
продукції з усієї площі оцінюваних
земель, цнт/га або грн./га;
– шукані коефіцієнти множинної регресії,
які виражають кількість продукції на
питому вагу оцінюваних ґрунтів;
- питома вага оцінюваних груп ґрунтів
;
- вільний член рівняння множинної
регресії (шукана величина).
У більшості випадків застосовують рівняння (8.1). Воно має тісніший зв’язок між природними ознаками й урожайністю, більшою мірою забезпечує нормальний розподіл компонентів регресії як нормативних величин, що має вирішальне значення для точності одержаних результатів. Розв’язок задачі за рівнянням (8.2) можна проводити для контролю правильності одержаних результатів.
Лінійні рівняння множинної регресії розв’язують способом найменших квадратів.
Метод кореляційно-регресійного аналізу не дає бажаних результатів при наявності у земельно-оціночному районі малопоширених груп ґрунтів, які мають незначну питому вагу в структурі ґрунтового покриву. В цьому випадку використовують способи аналогів, експертизи, опитування.
Спосіб аналогів полягає в тому, що показники економічної оцінки малопоширених груп ґрунтів встановлюються за аналогічними групами у суміжних земельно-оціночних районах, подібних за кліматичними умовами. Для цього у суміжному районі визначають співвідношення показників урожайності або вартості валової продукції на двох групах ґрунтів, одна з яких аналогічна малопоширеній оцінюваній, а інша – достовірно визначена. Співвідношення цих показників у суміжному районі переноситься на земельно-оціночний район, у якому ця група ґрунтів не оцінена. Аналогічним чином можна використати залежність, отриману за даними бонітування ґрунтів.
Досить об’єктивні показники середньої урожайності можна отримати методом експертизи на пробних майданчиках і контрольних ділянках. З цією метою проводять збір урожаю відповідних культур з невеликої площі розміром, наприклад, 10x10 м, що відповідає 0,01 га. Така площа вибирається на однорідній ділянці, яка відображає якість досліджуваної групи ґрунтів. Одержану продукцію ділянки зважують і визначають урожайність у розрахунку на гектар. Цим способом переважно користуються працівники дослідних станцій, науково-дослідних установ, які ведуть дослідження селекції і насінництва сільськогосподарських культур.
В окремих випадках для визначення урожайності культур за групами ґрунтів застосовують спосіб опитування спеціалістів і працівників господарств. Цей спосіб можна використовувати лише для уточнення сумнівних даних і отримання відомостей про урожайність на малопоширених групах ґрунтів. Як основний спосіб його рекомендувати не можна, оскільки він ґрунтується на суб’єктивних даних.