6 Районування території земельного фонду

6.1 Загальні відомості

Важливою умовою проведення об’єктивної оцінки родючості ґрунтів є ретельний облік природних і економічних чинників. Вплив природних умов на урожайність сільськогосподарських культур можна визначити на порівняно невеликих територіях з приблизно однаковими кліматичними, ґрунтовими, економічними й організаційно-господарськими умовами.

Порівняльна характеристика якості земель України досить складна, з чим пов’язані регіональні відмінності тепло- і вологозабезпеченості, типів рельєфу, ґрунтового покриву, ступеня освоєння земель і їх використання. У зв’язку з цим для обліку різних природних та економічних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві проводять районування території.

Розрізняють ґрунтово-географічне (агроґрунтове), агрокліматичне, геоморфологічне, геоботанічне, природно-сільськогосподарське, земельно-оціночне та інші види районування.

При районуванні земельного фонду країни використані матеріали наведених видів районування, проведених у попередні роки, а також літературні дані.

На основі всебічного вивчення території України й окремих її районів визначено комплекс природних умов, які зумовлюють продуктивність земель і природного середовища в цілому, і відібрані найважливіші показники, які закладені в основу природно-сільськогосподарського районування.

6.2 Природно-кліматичне районування території

Продуктивність сільськогосподарського виробництва значною мірою визначається ґрунтово-кліматичними умовами.

Клімат є найбільш важливим чинником для досліджень на великих територіях, оскільки з ним тісно пов’язана зональність ґрунтового покриву. Крім того, клімат менше залежить від виробничої діяльності людини, у той час як родючість ґрунту змінюється у результаті агротехнічного і меліоративного впливу.

Найбільш досконала форма обліку кліматичних умов – природно-кліматичне районування території, яке враховує такі показники:

• теплозабезпеченість;

• вологозабезпеченість;

• ступінь континентальності клімату;

• умови перезимівлі рослин;

• особливість природної рослинності;

• рельєф місцевості;

• повторюваність несприятливих явищ (пилові бурі, град, зливи та ін.).

Теплозабезпеченість території характеризується поглинаючими сумами температур вище 0 або 10 ^оС. При цьому суми температур вище 10 ^оС відображають фізіологічно діючу частину тепла, сонячної радіації (радіаційний баланс) і служать показниками можливої тривалості вегетаційного періоду та потенціальної біологічної продуктивності клімату.

Вологозабезпеченість території характеризується показником атмосферного зволоження у формі відношення річної суми опадів до випаровування. Межі зон за вологозабезпеченістю добре узгоджуються з межами ґрунтових зон.

Клімат також важливо враховувати при дрібномасштабному районуванні великих територій, оскільки він, як найважливіший фактор географічного середовища, функціонально пов’язаний з більшістю його компонентів. Наприклад, від клімату залежить ґрунтова зональність і розподіл рослинності. У свою чергу, клімат змінюється залежно від рельєфу, близькості до водоймищ тощо.

Зі зменшенням розмірів (а значить і різноманітності) районованої території великого значення набуває врахування ґрунтового покриву. Тому середньо-масштабне районування окремих частин території країни у межах області необхідно проводити з урахуванням не тільки клімату, але й особливостей ґрунтового покриву, що забезпечує диференційований підхід до окремих частин території, що визначається.