2. Кадастр природних ресурсів

1. Загальні положення

Природними ресурсами називають елементи природи, що використовуються як джерело засобів існування людей. Це земельні, лісові, водні та мінеральні ресурси, атмосфера й гідросфера Землі, сонячна енергія, клімат.

Природні ресурси як компонент навколишнього середовища, місце перебування людини й умови її життя, беруть участь у суспільному виробництві, виступають засобом виробництва і джерелом задоволення потреб людини. Земля, її надра, води, ліси – власність народу, який проживає на відповідній території.

Проблема раціонального використання природних ресурсів об’єктивно визначає необхідність їх вивчення з правової, природної і господарської точок зору на основі достовірних і науково обґрунтованих даних, які містяться в державному кадастрі.

Протягом останніх років багато зроблено для створення й розвитку системи кадастрів природних ресурсів. Верховна Рада України прийняла спеціальні закони про землю, води, ліси, надра, які передбачають ведення земельного, водного, лісового кадастрів і кадастру родовищ корисних копалин.

Державний земельний кадастр займає особливе місце в кадастрі природних ресурсів. Це пов’язане з особливостями землі як об’єкта земельного кадастру і її значенням як одного з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища. Земля – різновидність природних ресурсів, складний елемент біосфери. В її надрах наявні великі поклади корисних копалин, органічно пов’язані з землею водні і лісові ресурси, без яких життя неможливе.

Земля, як об’єкт кадастру, – першооснова будь-якої діяльності. Так, в обробній промисловості і транспорті земля є територіальною основою, на якій здійснюється процес виробництва. У добувній промисловості вона виступає не тільки територіальним базисом, але й предметом праці, у процесі якої здійснюється видобування корисних копалин.

У сільському і лісовому господарстві земля виступає в трьох якостях одночасно:

• просторовим базисом, на якому здійснюється виробництво сільськогосподарської і лісогосподарської продукції;

• предметом праці, на який спрямовується діяльність людини для одержання продукції;

• знаряддям праці, за допомогою якого в певних умовах людина одержує результати своєї діяльності. Таким чином, тут земля виступає як головний засіб виробництва.

Виходячи з цього, земля є всеосяжним чинником життєдіяльності людей і вимагає всебічного вивчення, що забезпечується веденням державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Кадастри природних ресурсів повинні відповідати вимогам народного господарства.

Єдність економіки народного господарства – чинник, який дозволяє забезпечити єдність системи кадастрів природних ресурсів. Кадастрам природних ресурсів притаманні як загальні риси, характерні для всієї системи народногосподарського обліку, так і низка особливостей, зумовлених специфікою об’єктів кадастру.

2.2 Державний лісових кадастр

Для організації раціонального використання лісів, їх відтворення, охорони і захисту, планування розвитку лісового господарства і розміщення лісового фонду здійснюється облік лісів та ведеться державний лісовий кадастр.

Державний лісовий кадастр являє собою інформаційну систему про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, кількісний і якісний стан лісів, розподіл їх за групами, екологічну оцінку, категорії захисту та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства.

Ведення державного лісового кадастру проводиться у відповідності з Лісовим кодексом України, затвердженим постановою Верховної Ради України № 3853-12 від 21 січня 1994 р.

Державний лісовий кадастр включає державну реєстрацію землекористувань (лісофондовласників), кількісний облік лісових ресурсів, якісну характеристику лісових земель, економічну оцінку лісів.

Лісовий фонд становлять усі ліси на території України.

Землі лісового фонду поділяються на лісові і нелісові.

До лісових земель належать:

• вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

• невкриті лісовою рослинністю які підлягають залісненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами.

До нелісових земель відносять землі:

• зайняті спорудами, пов’язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями;

• зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища), надані для потреб лісового господарства;

• зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж проводиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Усі ліси в Україні є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені Лісовим кодексом та іншими законодавчими актами.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному Лісовим кодексом.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим – до трьох років і довгостроковим – від трьох до двадцяти п’яти років.

У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди.

Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До відання Верховної Ради України у галузі регулювання лісових відносин належить:

• законодавче регулювання земельних відносин;

• розпорядження лісовим фондом;

• визначення основних напрямків державної політики у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

• визначення повноважень Рад народних депутатів і органів державної виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

• вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин.

Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяють на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції.

Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:

• водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

• захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища);

• санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки; ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісо- плодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами за кошти державного бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Міністерством лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

Під час лісовпорядкування здійснюються:

• визначення меж і внутрішньогосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів;

• виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;

• інвентаризація лісового фонду з визначенням породного і вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;

• виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів, а також порядку проведення цих робіт;

• обґрунтування поділу лісів на групи і віднесення їх до категорій захисності;

• обчислення розрахункової лісосіки, обсягів рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, та обсягів використання інших видів лісових ресурсів;

• визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт;

• лісобіологічні та інші обстеження і дослідження;

• авторський нагляд за здійсненням лісовпорядних заходів та інші лісовпорядні дії.

У матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства.

В лісовпорядкуванні використовують такі планово-картографічні матеріали як лісовпорядні планшети (складають у масштабах 1:5000, 1:10000), плани лісонасаджень (у масштабах 1:25000, 1:100000), схеми лісових підприємств.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства і кадастру та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Таким чином, державна реєстрація у лісовому кадастрі здійснюється у розрізі лісогосподарських підприємств, установ та організацій; кількісний облік лісових ресурсів проводиться шляхом інвентаризації лісового фонду з подальшим виявленням і відображенням поточних змін.

Якісна характеристика забезпечується типологічною класифікацією лісових земель, при якій виділяються порівняно однорідні умови розміщення лісових насаджень. В основу типологічної класифікації лісових земель покладено лісорослинний ефект, який характеризується класами лісових насаджень.

Залежно від продуктивності лісів, які знаходяться у різних умовах розміщення, проводять економічну оцінку.

При цьому необхідно виявити порівняльну цінність кількості і якості лісових ресурсів у лісорослинних умовах різних типів і вікового складу.

Отже, економічна оцінка лісоземельних угідь проводиться за експлуатаційною цінністю лісу, вартістю побічної продукції, а також за середовищезахисною і рекреаційною функціями лісу.