12. Концепція зацікавлених груп Бентлі

У політичній науці США розвиток теорії груп починається з публікації в 1908 р. праці Артура Ф. Бентлі «Процес управління». Англійські філософи XIX і початку ст. висунули ідею про те, що саме група є базовою одиницею суспільства. Ця думка й лягла в основу дослідження А. Бентлі, який розглядав політичне суспільство як сукупність різних «груп інтересів». Тому об'єктом політологічного вивчення повинні бути не законодавчі норми й формальні моменти політичної організації суспільства, а дії людей, які добровільно об'єдналися в групи, спрямовані на досягнення політичних цілей. Політика полягає в тому, що одні люди постійно борються з іншими за досягнення й втілення своїх інтересів, причому ця боротьба ведеться ними не поодинці, а в групах, що об’єднують їх на основі спільності інтересів. Поняття група в політиці розумів як спільність інтересів і цілей, що виникає на основі взаємодії свідомості окремих індивідів. Бентлі визнавав певну розбіжність цілей індивіда та групи, на його думку індивідуальні політичні переконання та інтереси мають практичне значення лише в тій мірі, у якій вони злиті з політичними переконаннями й інтересами всієї групи. Група – це об'єднання громадян, які розглядаються не як абстрактна фізична одиниця суспільства, а як масова діяльність, що не зв'язує індивіда участю тільки в одній групі, але допускає його діяльність і в багатьох інших... Немає такої групи, у якої не було б свого інтересу. Груп без інтересу не існує. Суспільство – це ні що інше, як сукупність різних груп інтересів, а їхня кількість обмежується лише одним показником – інтересами, заради яких вони створені й діють». Правління – погане або гарне – не якась застигла конструкція, що зберігає свою конфігурацію завдяки силі або суспільному договору; це процес, у якому головну роль відіграють не просто індивіди, а саме групи інтересів. Державні інститути є виразниками балансу інтересів різних груп, що пронизують суспільство зверху до низу. Як тільки в суспільстві, у міру його розвитку, відбуваються які-небудь зміни, змінюється й структура балансу інтересів. Це, в остаточному підсумку, неминуче призводить до відповідних модифікацій у законодавстві, у співвідношенні повноважень між різними гілками влади й т.п. Якщо офіційні групи (тобто представництво в широкому сенсі) досить сильні, то вони можуть нав'язувати своє рішення конфліктуючим приватним групам і сприяти встановленню більш-менш стабільного становища в суспільстві, тобто того, що називається "законом і порядком". Але стабільність самих офіційних груп у великій мірі залежить не від їхньої здатності нав'язувати рішення приватним групам, а від вміння привести до консенсусу найбільш великі із числа останніх. Консенсус, а не сила є найбільш стабілізуючим фактором будь-якого політичного співтовариства.

13. Етапи еволюції методів дослідження політики.

(Методы политических исследований: Учеб. пособие для студентов вузов/К. П. Боришполец. — М: Аспект Пресс, 2005. — 221 с.)

Американський підручник: „Методи політологічного дослідження: основи та техніка”:

1) Класичний період (до ХІХ ст.), - використання дедуктивних, логіко-філософських та морально-аксиологічних підходів (від гр. axia – цінність, та logos – вчення, - вчення про цінності).

2) Інституціональний період (середина ХІХ – початок ХХ ст.) – використання історико-порівняльного та нормативно-інституціонального підходів.

Основним методом академічної політичної науки, яка почала оформлюватись в США в другій половині ХІХ ст. стає порівняльно-історичний та правовий аналіз політичних інститутів. Така ж тенденція спостерігається і в Європі.

3) Біхевіоралістський період (20-70 роки ХХ ст.) - активне використання емпіричних та кількісних методів аналізу політичних явищ, запозичених з арсеналу психології, соціології, економіки, математики, кібернетики, географії.

Активне використання таких методів, як: тести, лабораторні експерименти, анкетні опитування, інтерв’ю, спостереження, математичне моделювання, методи теорії ігор.

4) Постбіхевіоралістський період (остання чверть ХХ ст.), - поєднання „традиційних” та „нових” методів.