23.Взаємозв’язок ідеології та політичної науки;

Ідеологія (греч. — прообраз, ідея; слово, розум, учення) — вчення про ідеї. У загальному сенсі ідеологія — це поняття, що позначає структуровану систему визначених (частіше політичних, соціальних або суспільних) чітко сформульованих положень і ідей. У вужчому сенсі ідеологія (в рамках системно-управлінського підходу) — це логічна і психологічна поведінкова основа системи політичного управління. Система поглядів і ідей, політичних програм і гасел, філософських концепцій, в яких усвідомлюються і оцінюються стосунки людей до дійсності і один до одного, які виражають інтереси різних соціальних класів, груп, суспільств. Ідеологія не наука (хоча може включати наукові знання). Наука прагне пізнати світ таким, яким він є насправді. Наука об'єктивна, неупереджена, а ідеологія суб'єктивна. Ідеології властиве прагнення до спрощення і прагнення видати одну сторону дійсності за всю картину. Спрощені ідеї легше сприймаються масою, чим складна система наукових доказів, крім того ідеологія висуває привабливі (часто нереальні) ідеї, які сприймаються народом.

24.Закони існування ідеології л.Фойєра: «закон постійних інгредієнтів», «закон генераційної ідеологічної хвилі», «закон правого та лівого крила».

1. Закон постійних інгредієнтів. Сутність: в усіх ідеологіях можна виокремити 3 наступних інгредієнти:

• Глобальне уявлення про місію визволення

• Догмат, який дає ідеології філософське обґрунтування

• Певний прошарок людей, покликаний втілити ідеологію в дію.

2.Закон генераційної ідеологічної хвилі. Сутність: кожне наступне покоління шукає нову ідеологію, що є початком нової генераційної хвилі, яка починається зліва (ідеологія спектру), рухається потім до центру і завершується в правому боці ідеологічного спектру, до якого поступово переходить, подорослівши, молоде покоління.

3. Закон правого та лівого крила. Сутність: одна й таж сама філософсько-політична ідея, яка лежить в основі конкретної ідеології, в своєму розвитку проходить всі фази політичного спектру(зліва направо або справа наліво), тобто обслуговує полярні політичні та соціальні сили.

25.Лібералізм другої половини хх ст.: загальна характеристика.

Лібералізм - це політична та ідеологічна течія, що висуває в якості своїх пріоритетів:

1) Забезпечення максимально можливої свободи індивіда в усіх сферах життя суспільства; 2) Забезпечення індивідуалізму, як головного економічного, політичного та соціального принципу; 3)Забезпечення правової та політичної рівності; 4)Забезпечення терпимості та плюралізму як найважливіший принципів соц.-політ. взаємодії.

Елементи лібералізму:

1. Індивідуалізм = інтереси людини над інтересами групи

2. Свобода особистості

3. Розум

4. Рівність = можливостей; перед законом;політична рівність, але не соціальна рівність.

5. Толерантність - умова ліберального існування людини.

6. Плюралізм – наявність різноманітних точок зору, що мають право на існування.

7. Принцип меритократії – правління гідних (?).

8. Консенсус (суспільна угода)

9. Конституціоналізм – розподіл державної влади через систему стримувань і противаг.

Основна ідея: невтручання держави в життя людини, передусім, в економічне життя. Ліберальна свобода стала ворогом рівності і свобода стала реальною лише для власників засобів виробництва.

Етапи розвитку лібералізму в XX столітті.

I етап: кін.XIX ст.- поч. 30ті рр. XX ст. – етап початку перегляду основних положень класичного лібералізму, передбачено активне втручання держави в економіку.

Представники: Т. Гілгрін, Дж. Аткінсон Гобсон, Леонард Хонхаус, Чарльз Бір, Дж. Дьюі.

II етап: поч. 30-х рр..- до Другої Світової Війни – етап затвердження соціального лібералізму в якості найважливішої реформістської течії.

Кейнс – теорія регулюваного капіталізму(кейнсіанство)→ держава мала стати активним регулятором соц.-екон. відносин і відмовитись від ролі «нічного сторожа»; опиратися на категорію «свободи» як позитивної свободи або «свободи для реалізації своїх інститутів».

III етап: після Другої Світової Війни – 60 ті рр.. XX століття – етап панування лібералізму у соціальному варіанті.

IV етап: кін 70ті рр. – кін. 80х рр. XX століття – етап зниження ролі ліберальної ідеології.(70-ті рр.. – «консервативна революція» - прихід до влади у бугутьох країнах консер урядів - Рейган, Тетчер)

V етап: з 90-х рр і до сьогодення – відновлення першості лібералізму та визначення його метаідеологією.

Типологія лібералізму:

Класична типологія: роль держави в суспільному житті – критерій. Типи: а) неокласичний: намагається відродити класичний лібералізм(його принципи). Основний принцип: реалізація рівності можливостей – люди повинні мати рівні стартові активи, а відповідальність несуть за те, як вони ними розпоряджаються. Критика: ця ідея не може бути реалізована, бо для цього треба скасувати усі форми спадкової власності; б) Неолібералізм (соціальний лібералізм) – спроба примирити принципи рівності можливостей і рівності результатів. Дж. Ролз – теорія справедливості