16. Інституціональний, біхевіоралістський, антропологічний підходи в сучасній зарубіжній політології.

Інституціональний підхід (вивчення політичних інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань громадян тощо.), формально-правових аспектів державного управління, зокрема конституційних документів, та реалізацією їхніх положень на практиці. Суть : спостереження, опис та аналіз політичних структур, властивостей і взаємозв'язків як феноменів. Цей метод передбачає оцінку інститутів на основі національного та світового досвіду. Інституціональний метод пов'язаний із прагненням виявити певні юридичні норми, проаналізувати основні закони суспільства. Великий вплив на формування інституціоналізму зробили дослідження Ш. Монтеск'є, Дж. Локка, Е. Берка, Т. Джефферсона та ін. У даному підході основна увага приділяється політичним інститутам (парламенту й уряду, партіям та виборчим процедурам, механізмам поділу влади і конституційному устрою). Аналіз будується виходячи зі сформованих і суспільно укорінених політичних форм (інститутів, традицій тощо). Ці форми або інститути, з одного боку, є логічним продовженням і закріпленням соціальних відносин і норм, а з іншого - покликані вносити в суспільство стабілізуюче начало.

Біхевіористський підхід - отримується інформація про те, що відбувається в політичній сфері, із спостережень за поведінкою індивідів у політиці). Суть : дослідження поведінки індивідів і соціальних груп (звідси і його назва: англ. behaviour означає «поведінка»).

Д. Істон «суть» звів до наступних принципів: 1) Сутність передує техніці; 2) Біхевіоpістскій метод містить в собі ідеологію консерватизму; 3) Прив'язати себе тільки до окремих фактів - значить обмежити їх бачення, втрачати зв'язок з дійсністю.

Головним завданням політичної науки біхевіоpісти вважають систематичне спостереження за політичними процесами, повсякденним втіленням реальних соціальних і політичних структур. Біхевіоpістскій підхід відкрив можливості аналізувати вельми істотні причини розбіжності між стійкими політичними принципами й прийнятими конкретними рішеннями, орієнтував на відмову від пошуку визначального впливу якогось одного фактора на поведінку людини. У той же час виявляється залежність дій індивіда від його безпосереднього оточення.

Якщо раніше політологи акцентували свою увагу на формально-правовому аналізі політичних інститутів, формальній структурі політичної організації суспільства, то об'єктом аналізу біхевіористського методу в політології стали різні аспекти поведінки людей як суб'єктів політики.

Використання біхевіористського методу в політології передбачає визнання того, що політика як суспільне явище має передусім особистісний вимір, а всі групові форми дій виводяться з аналізу поведінки індивідів, які створюють групові зв'язки.

Домінуючими мотивами політичної поведінки індивідів є їхні психологічні орієнтації, а політичні явища так само, як і природні, можуть і повинні вимірюватися кількісно.

Грунтуючись на цих засадах, біхевіористський підхід передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо. За допомогою таких методів досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка людей, наприклад під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо.

Здобуті за біхевіористською методологією знання дають політології підстави претендувати на статус точної науки. Однак, наголошуючи на вивченні поведінки індивідів у тих чи інших ситуаціях, біхевіоризм залишає поза увагою дії великих соціальних груп, наприклад суспільних класів чи націй, як суб'єктів політики. У цьому виявляється обмеженість біхевіористського підходу.

Антропологічний. Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду у виявленні біологічних та інших чинників поведінки. антропологічний підхід, що виходить з постійності родових якостей людини як розумної істоти, яка одвічно володіє свободою. Універсальності та єдності людського роду та невід'ємності істотних прав людини, їх пріоритету відносно законів та діяльності держави. Теорія homo politicus інтерпретує соціологічний, культурологічний, аксіологічний підходи в сучасній політичній думці. Цінності, пріоритети Політичної антропології концентруються в принципі « не людина для суспільства, а суспільство для людини». – висвітлення важливих питань гуманізації політики, самодостатності пересічної людини на тлі індустрії влади, досягнення консенсусу у виробленні, прийнятті, проведенні політичних рішень, здійснення гуманітарної експертизи владно державних дій. Антропологічний метод, що походить від природи людини, широко використовується при аналізі механізмів, інститутів влади і соціального контролю переважно в доіндустріальних суспільствах, а також проблем адаптації і трансформації традиційних механізмів контролю при переході до сучасних політичних систем. Цей метод дає ключ до вивчення таких проблем, як зв'язок типу людини (стійких рис його інтелекту, психіки) і політики, вплив національного характеру на політичний розвиток і навпаки. Цей підхід вимагає вивчення обумовленості політики не соціальними факторами, а природою людського роду, притаманними кожному індивідові потребами (в їжі, одязі, у безпеці, комунікації тощо). Сьогодні він грунтується на таких принципах: 1) сталість, інваріантність фундаментальних родових якостей людини як істоти біологічної, соціальної і розумної, для якої свобода - первісна цінність; 2) універсальність людини, єдності людського роду і рівноправності всіх людей, незалежно від етнічних, расових, соціальних, географічних та інших відмінностей; 3) невід-чуженість природних, фундаментальних прав людини, їх пріоритету по відношенню до законів і діяльності держави.

Антропологічний підхід виходить з постійності основних властивостей людини як соціологічного істоти, універсальності його родових якостей, їх незалежності від зовнішніх обставин.

Цінність антропологічного принципу полягає, зокрема, у розвитку підстав меж запозичення, впливу однієї політичної культури на іншу. Ігнорування антропологізм відкриває шлях необмеженої модернізації, руйнує основи пошуку прийнятного та сталого для даного народу політичного способу життя Які позитивні результати використання антропологізм в політології? Відкривається шлях для вивчення таких проблем, як зв'язок типу людини (стійких рис його інтелекту, психіки) і політики, вплив національного характеру на політичний розвиток і навпаки. Антропологічний принцип залишає відкритим питання про існування різних потенціалів окремих рас і націй у справі соціальної творчості, у розвитку, схильності до тих чи інших типів суспільного устрою.

Антропологічний метод орієнтується на бачення складності структури розвитку людства, дії тенденцій, які організовують або, навпаки, дезінтегpіpующіх суспільство. Разом з тим він дозволяє швидше критично підійти до соціологічного і ноpматівістскому методів дослідження, ніж обгрунтовувати прогнози. 

17. Прикладні інструментальні та аналітичні методики сучасних політологічних досліджень

    (А.А. Дегтярев. Основы политической теории. Инструментальные подходы и аналитические методики в современных исследованиях политической жизни)

ХX століття стало століттям бурхливого зростання методологій і методик, пов'язаних з використанням інструментарію емпіричних, кількісних підходів. До цих пір не вщухають суперечки між 'традиціоналістами' і 'біхевіоралістамі', прихильниками якісних, логіко-філософських та історико-порівняльних підходів і прихильниками 'нової методології', що грунтується на методах вимірювання, застосування математичних, статистичних і комп'ютерних засобів аналізу спеціально зібраних для цього і достовірних емпіричних даних. Розбір доповідей та матеріалів трьох останніх конгресів МАПН (Буенос-Айрес, 1991; Берлін, 1994; Сеул, 1997) показує, що політологами активно використовуються і 'традиційні', і "нові" методи, які нерідко просто взаємодоповнюють один одного. 

У той же час дуже важливим є питання про розвиток методології сучасної політичної науки па рубежі III тисячоліття, що передбачає визначення найбільш перспективних напрямів фундаментальних і прикладних, теоретичних і емпіричних досліджень у світлі останніх досягнень політології. Почнемо з перспективних методологічних підходів у сфері фундаментальної політології.

Порівняльний (компаративний) метод:

І сьогодні політологи активно застосовують методологічний інструментарій порівняльного аналізу феноменів політики, що спирається на принципи подібності та відмінності, дедуктивні теоретичні моделі політичних інститутів та індуктивні методи їх верифікації з допомогою діахронно-історичного і синхронно-функціонального способів збору даних, далеко не завжди володіють необхідною повнотою деталей ( наприклад, під керівництвом С. Верба було проведено дослідження політичної еліти розвинених демократій на матеріалі, зібраному всього у 3 країнах - США, Швеції та Японії).

Одночасно вже з початку 60-х років з появою великих ЕОМ, а потім ПЕОМ та комп'ютерних мереж зроблено вже чимало спроб практично тотального опису всієї, без винятку, сукупності порівнюваних об'єктів на основі математичної обробки статистичної та іншої достовірної інформації. У світовій політології 1962р став рубіжним - в США була створений Світовий архів баз даних Міжуніверситетського консорціуму політичних і соціальних досліджень (м. Енн-Арбор, Мічиганський університет) , і в цей же час почалася робота по трьом найбільшим проектам компаративного аналізу держав і соціально-політичних систем у світі: 1) 'Порівняльний аналіз держав "(керівники А. Бенкс і Р. Текстор, Массачусетський технологічний інститут та ін); 2) 'вимірна нація "(Г. Гецко і Р. Раммель, Північно-Західний університет та ін) і' Єльська програма збору політичних даних '(Б, Рассет, X. Апкер та ін, Єльський університет).

В основу розробки системи індикаторів для вимірювання кількісних величин лягли саме якісні підходи. Наприклад, в Єльському проекті всі 75 вимірюваних параметрів внутрішнього і зовнішнього політичного поведінки 133 держав (їх інститутів і спільнот) періоду кінця 50-початку 60-х років були відібрані на основі якісних моделей, структур і концептів, розроблених найбільшими американськими політологами-теоретиками Р. Далем, Г. Лассуеллом, К. Дойчем. Розробники політичних баз даних відзначали, що головним дослідницьким завданням є створення ' діючої лабораторії '. В Росії також з'явилися перші бази даних (БД) з політики - в Інституті США і Канади РАН проводилася робота по створенню БД 'Аеліта' (по політичній еліті США) та "Політичні партії '(з політичних партій Росії) .

Моделювання політики

Моделювання політичних процесів нача лось вже в першій чверті XX століття, коли були зроблені Л. Річардсон в 'Математичній психології війни "(1919) перші спроби розробити модель гонки озброєнь між двома національними державами. Особливо активно математичні моделі в політології стали застосовуватися в епоху 'біхевіоралістского підйому' 50-60-х рр.. Сьогодні у зв'язку з удосконаленням ЕОМ і програмних засобів моделювання макро-і мікрополітичних процесів розвиток методології став одним з перспективних напрямків політичної науки.

Системне моделювання політики охоплює і динамічні, і стохастичні моделі політичного життя, активно застосовується для аналізу і діагнозу циклічно повторюваних виборчих процесів і кампаній, а також прогнозування результатів виборів до парламенту.

Але багато нових методів і методик застосовуються не тільки для проведення фундаментальних, теоретичних досліджень, а й у суто прикладних цілях для аналізу поточних політичних ситуацій і вибору оптимальних рішень на замовлення як державних, так і корпоративних структур. З кінця 60-х - початку 70-х років у США з'являються комп'ютерні інформаційні системи з аналітичними 'надбудовами' над звичайними базами даних.

'Експертні системи "та" штучний інтелект' в прикладному політичному аналізі У прикладному аналізі політичного розвитку постперебудовної Росії, мабуть, найбільш поширеним методом є якісна експертна оцінка. Сукупність їх осмислюється в аналітичному зіставленні, що здійснюється науковим співтовариством. Разом з тим, ще в 1969 році на замовлення Держдепартаменту і Агентства з контролю за озброєнням і роззброєнням в США були створені 'експертні системи' (ЕС) політичного аналізу WEIS (кер. Ч. Маклелланд) і СASCON (кер. Л. Блумфілд), використали системний принцип взаємодії 'людина-машина'. На відміну від баз даних, ці дві прикладні системи включили в себе і блок збору, і блок аналізу політичної інформації. За допомогою 'івент-аналізу' (описи подій) кожне зовнішньополітичне подія характеризувалося через чотири параметри, що виявляють: 1) суб'єкта (ініціатора) впливу, 2) об'єкта впливу, 3) типу взаємодії, 4) часу та місця події. Політичний експерт, крім вичерпної інформації про політичні взаємодіях і події, отримував цілий програмний пакет процедур машинної обробки та комп'ютерного структурування первинних даних, що включав регресійний і кореляційний аналіз що надходить на 'увійти' соціально-політичної статистики, використання семантичного диференціалу Ч. Осгуда, засобів Ентропійно аналізу і теорії графів і т. д.

І вже практично зовсім новими є розробки багаторольових комп'ютерних політичних ігор (програми, що спираються на принципи математичної теорії ігор), а також так званого 'штучного політичного інтелекту', який спирається на методи когнітивної психології й орієнтованого, приміром, на імітацію процесів прийняття рішень в умовах дефіциту інформації, множинності завдань і підвищеного ризику від очікуваних політичних наслідків. В цілому ж, всі або майже всі новітні методи і методики політології кінця XX століття стоять перед все тією ж самою проблемою оптимального поєднання адекватних якісних та посилених сучасними ЕОМ кількісних прийомів аналізу та все більшим ускладненням відносин між людьми з приводу політичної влади та впливу.

18. Прикладний аналіз текстової інформації: контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картування(Боріщполец)

Контент-аналіз – прикладна аналітична методика вивчення змісту документів, виступів та інших комунікативно-значимих матеріалів.

Контент-аналіз звичайно застосовується при наявності великого за обсягом і несистематизованих текстового матеріалу, коли безпосереднє використання останнього утруднене. Ця методика є особливо корисною в тих випадках, коли категорії, важливі для цілей дослідження, характеризуються певною частотою появи в досліджуваних документах, а також тоді, коли велике значення для досліджуваної проблеми має сама мова досліджуваного джерела інформації, його специфічні характеристики. Види:

1. Кількісний (частотний) контент-аналіз – стандартизована процедура підрахунку виокремлених категорій. Метод полягає в тому, що виокремлюються певні ключові слова і підраховується частота їхнього використання в повідомленнях. В обов'язковому порядку включає стандартизовані процедури підрахунку виділених категорій. Для формулювання підсумкових висновків вирішальне значення мають кількісні величини, які характеризують ту чи іншу категорію.Наприклад, якщо дослідник прагне отримати уявлення про те, яка велика значущість поняття «мирне врегулювання» для лідерів воюючих сторін, і згоден з припущенням, що вона приблизно визначається частотою згадки цього поняття в офіційних промовах, то тоді, після відповідних арифметичних підрахунків, він отримає певні кількісні показники. 2. Якісний контент-аналіз – поглиблене змістовне вивчення текстового матеріалу, в тому числі з точки зору контексту, в якому представлені виокремлені категорії. Якісний контент-аналіз націлений на поглиблене змістовне вивчення текстового матеріалу, в тому числі, з точки зору контексту, в якому представлені виділені категорії. Підсумкові висновки формулюються тут з урахуванням взаємозв'язків змістовних елементів та їх відносної значущості (рангом) в структурі тексту. 3. Структурний контент-аналіз – вивчення способу презентації інформації, розташування та оформлення повідомлення, в якому містяться виокремлені категорії.

До всіх контент-аналітичних методик пред'являється ряд загальних методичних вимог: обгрунтованість, надійність, об'єктивність та системність. Так, обгрунтованість встановлюється шляхом відповідності виділених категорій або понять дійсним реаліям досліджуваної політичної ситуації. Надійність здійснюється завдяки отриманню подібних (з допустимим розбіжністю не більше п'яти відсотків) результатів різними кодувальника при кодуванні одних і тих документів за єдиною інструкції. Об'єктивність визначається відповідністю вибору категорій та одиниць аналізу всебічному дослідженню політичної ситуації. І нарешті, системність досягається на основі досить широкого кола матеріалів, що включаються в інформаційну базу дослідження.

Івент-аналіз у дослідженнях політичних ситуацій і процесів При проведенні дослідження фахівців часто цікавить інформація про окремих ситуаціях, суть яких не повністю відбивається через послідовний опис подій. Прикладами такого роду можуть служити ситуації, що виникають в результаті бойових дій, революцій чи повстань, терористичних актів, дипломатичних демаршів, державних переворотів або активності партій. 

У 60-і роки XX в. під впливом робіт американського дослідника Ч. Тіллі аналітики сфокусували увагу на частоті і рівні інтенсивності подій, які формують взаємодію сторін в рамках конкретної ситуації. У зв'язку з цим джерела інформації стали оброблятися під кутом зору чіткої класифікації акцій та їх часовій послідовності. Ця методика отримала назву «івент-аналіз», або «подієвий анатіз», і існує в даний час в самих різних варіантах.Проекти, що використовують івент-аналіз, відрізняються за типом досліджуваних подій, числа розглянутих акторів, тимчасових параметрах, використовуваних джерел, систем класифікації даних і т.д.

Івент-аналіз - методика (звана інакше методом аналізу подієвих даних) спрямована на обробку інформації, що показує, хто говорить або робить, що говорить чи робить, по відношенню до кого і коли говорить або робить. Систематизація та обробка відповідних даних здійснюється за такими ознаками: суб'єкт-ініціатор (хто);сюжет (що); об'єкт (по відношенню до кого);дата події (коли). Систематизовані таким чином події зводяться в матричні таблиці, ранжуються і підраховуються за допомогою ЕОМ. Ефективність даного методу припускає наявність значного банку даних.

В даний час івент-аналіз має дуже широкі області застосування - вивчення військових конфліктів, проявів політичного насильства, масових виступів та динаміки переговорів.Його популярність обумовлена тим, що методика дозволяє здійснити порівняння різних подій, які агрегуються (збираються), підраховуються і описуються в термінах кількості, кількості учасників, тривалості і масштабів політичної взаємодії. Це полегшує, наприклад, порівняння короткочасних дій або виступів, які зазнали поразки з діями, які увінчалися успіхом, і тим самим створює додаткові можливості в сфері тактичного прогнозування.

Когнітивне картування – прикладна аналітична методика вивчення особливостей індивідуального (рідко групового) мислення.

Когнітивне картування спрямоване на аналіз того, як той чи інший політичний діяч сприймає певну політичну проблему, і встановлення його ймовірнісної реакції на розвиток ситуації. Методика когнітивного картування народилася в рамках одного з провідних напрямів сучасної психології - так званої когнітивної психології. Когнітивна психологія концентрує свою увагу на особливостях організації, динаміки і формування знань людини про навколишній його світі. 

Прихильники когнітивного підходу вважають, що подібним шляхом можна пояснювати поведінку особистості в різних ситуаціях і що когнітивне картування дозволяє з високим ступенем вірогідності прогнозувати вибір, що чиниться політиком.

Мова йде про пошук в структурі людського мислення пізнавальних базових конструкцій, в рамках яких відбувається осмислення реальної інформації. 

В західних дослідженнях, заснованих на когнітивному підході, звичайно виділяється п'ять типів зв'язків, за допомогою яких людська свідомість (cognition) і персональні переконання політичних лідерів можуть впливати на зовнішню і світову політику. До них відносяться: конкретний зміст переконань і поглядів, їх організація і структура, загальні моделі - «перцепції» сприйняття (у тому числі, місперцепціі - спотворене, неправильне сприйняття), когнітивна жорсткість (або гнучкість) по відношенню до змін обстановки, атакож безпосередній вплив людської психіки на процес прийняття політичних рішень.

Когнітивне картування в прикладних політичних дослідженнях розвивалося у закордонній науці такими авторами, як Р. Аксельрод, О. Холсті, Г. Бонхам, Д. Харт, М. Шапіро та деякими іншими. Зокрема, на її основі американські вчені Г. Бонхам і М. Шапіро зробили що виявився досить точним прогноз тих рішень, які приймуть політичні лідери в близькосхідному конфлікті.

У прикладної політології когнітивне картування набуло значного поширення при аналізі процесу прийняття рішень в кризових або конфліктних ситуаціях, коли стандартні правила управління звичайно не реалізуються або недостатні. Крім того, на думку авторитетних фахівців, ця методика корисна для аналізу рішень великих політичних лідерів, щодо незалежних від свого оточення, а також при стратегічному плануванні, коли можна очікувати суттєвої варіації поглядів осіб, які приймають рішення. 

Когнітивна карта – це графічне відображення плану (стратегії) збору, обробки та збереження інформації, який міститься у свідомості людини (політика). Цей план є основою його уявлень про минуле, сучасне та ймовірне майбутнє.  «Когнітивна карта - це як би розумове зображення середовища ... Когнітивна карта приймає інформацію і спрямовує її аналіз ». За своєю формою когнітивна карта-графічне зображення причинних зв'язків між змінними. Когнітивні карти підрозділяються на індивідуальні та групові (являють собою агрегування кількох індивідуальних карт з метою зіставлення єдиної карти, наприклад, фракції політичної партії). На початку 70-х років XX ст. Г. Бонхам і М. Шапіро вперше провели дослідження з використанням ЕОМ для зіставлення когнітивних карт різних політичних діячів та моделювання на цій основі їх майбутньої поведінки. При цьому в рамках їх підходу фактично поєднувались елементи якісного контент-аналізу і власне когнітивного картування. 

На основі інтерпретації когнітивної карти аналітик отримує можливість оцінити характер сприйняття чинним політиком міжнародної системи політичних реалій, зв'язки між задекларованими цінностями і цілями, виділити передбачувані альтернативи політичних дій. Структуровані результати побудови когнітивної карти можуть стати також основою для створення операційного коду конкретного політичного діяча.

Прикладом спрощеної процедури інтерпретації когнітивних карт може бути загальна оцінка її логічності. 

Дуже інформативними при аналізі результатів когнітивного картування можуть бути наступні моменти: співвідношення внутрішньополітичної і зовнішньополітичної тематик, загальнолюдських цінностей та конкретних політичних проблем (докладна розробка питань оборони - ступінь конфронтаційності бачення картини світу), загальна ступінь емоційності, співвідношення числа позитивних і негативних оцінок у емоціях, використання образних порівнянь, характер співвідношення емоційної і пізнавальної сфер мислення даної людини.