- •Основні підходи до питання про виникнення політичної науки
- •Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в хх ст.
- •Основні національні школи сучасної зарубіжної політології
- •Основні парадигми сучасної зарубіжної політології
- •Ідейно-теоретичні джерела сучасної зарубіжної політології
- •Політичні погляди м.Вебера та його місце в суспільно-політичній думці хХст.
- •Дослідження проблем елітизму в першій чверті хх ст.
- •«Закон циркуляції еліт» в. Паретто
- •Концепція «правлячого класу» г. Моски
- •Проблема елітизму в працях р. Міхельса
- •Концепція зацікавлених груп Бентлі
- •Етапи еволюції методів дослідження політики.
- •Теоретико-методологічні підходи сучасної зарубіжної політології.
- •Системний та структурно-функціональний аналіз.
- •Інституціональний, біхевіоралістський, антропологічний підходи в сучасній зарубіжній політології.
- •19.Прикладне моделювання. Логіко-інтуітивне та формалізоване моделювання. Емпіричне та нормативне моделювання
- •Експертні методи в політичних дослідженнях;
- •Індивідуальні експертні оцінки:
- •Колективні експертні оцінки:
- •23.Взаємозв’язок ідеології та політичної науки;
- •24.Закони існування ідеології л.Фойєра: «закон постійних інгредієнтів», «закон генераційної ідеологічної хвилі», «закон правого та лівого крила».
- •25.Лібералізм другої половини хх ст.: загальна характеристика.
- •26.Типологія сучасного лібералізму (підхід і. Шапіро)
- •27. Неолібералізм: загальна характеристика
- •28. Теорія справедливості Дж. Роулза
- •Консерватизм другої половини хх ст.: загальна характеристика;
- •Етапи розвитку консерватизму в хх ст.
- •31. Типологія сучасного консерватизму (підхід б. Хорнунга);
- •32.Неоконсерватизм: загальна характеристика;
- •33. Комунітаризм як ідейно-політична течія останньої чверті хх ст.;
- •34. Основні принципи комунітаризму. «Високий» та «низький» комунітаризм;
- •35. Типологія комунітаризму (підхід р.Б.Фаулера)
- •36.Фемінізм, анархізм та релігійний фундаменталізм як альтернативні ідейно-політичні доктрини сучасності;
- •2. Суфражизм.
- •3. Мілітантський суфражизм.
- •38. Проблема рівності чоловіків та жінок у політиці
- •39. Анархізм: загальна характеристика
- •40. Релігійний фундаменталізм. Причини активізації релігійного фундаменталізму в останній чверті хх ст.
- •43. Етапи становлення та розвитку політичної науки сша (Алмонд, Істон)
- •44 Питання брати з 42, 43 та 45
- •50. Основні теорії постбіхевіоралістського етапу: загальна характеристика (теорія “веберіанського інтенціоналізму”, теорія “держави-актора”, теорія “раціонального вибору”).
- •52. Теорія раціонального вибору: методологічні принципи
- •53. Неоінституціоналізм як методологічний синтез в сучасній політичній науці
- •54. Структурний функціоналізм та постмодернізм та як методологічні напрями в політології сша
- •55. Основні об’єкти дослідження американської політичної науки;
- •56 Політична система як об’єкт дослідження американської політичної науки (т. Парсонс, д. Істон, г. Алмонд, к.Дойч).
- •57. Концепції демократії в політичній науці сша: загальна характеристика.
- •58. Сучасна інтерпретація ліберальної демократії
- •59. Концепція «демократичного елітизму»: основні постулати та недоліки
- •60. Концепція «демократичного плюралізму»: ідейно-теоретичні засади, постулати та недоліки
- •Концепція “поліархії” р.Даля.
- •Концепція «партисипітарної демократії»: ідейно-теоретичні засади та недоліки.
- •Етапи розвитку транзитології: основні проблемні комплекси.
- •65.Консолідалогія: формування концепції та основні проблемні комплекси;
- •66.Основні етапи становлення та розвитку французької політичної науки;
- •67.Інституціональний підхід до інтерпретації предмета політичної науки у Франції;
- •68.Політична доктрина французького персоналізму
- •69. Політична доктрина французького екзистенціоналізму
- •Основні підходи до дослідження політичних інститутів (м. Прело, ж. Бюрдо, р. Арон, м. Дюверже);
- •72 Політична влада як об’єкт дослідження французької політичної науки.
- •73 Інституціональна та системна концепції влади в політичній науці Франції.
- •74 Політичний режим як об’єкт дослідження французької політичної науки.
- •75. Партії та партійні системи як об’єкти дослідження французької політичної науки (ф. Борел, м, Дюверже)
- •Особливості становлення і розвитку сучасної політичної науки в фрн.
- •77.Еволюція поглядів на предмет політичної науки в Німеччині
- •Основні напрямки в сучасній політології фрн (нормативізм та неопозитивізм).
- •79.Політичний зміст теорії Франкфуртської школи
- •80. Держава як об'єкти дослідження в політології фрн;
- •81.Правова та соціальна держави як об’єкт дослідження політичної науки фрн ;
- •82. Проблеми сучасної правової держави (к. Ясперс, н. Луман)
- •83.Інтерпретація функцій сучасної соціальної держави німецькими політологами;
- •Концепції демократії та політичної організації суспільства в політології фрн (й.Шумпетер, ю.Хабермас).
- •85. Проблема тоталітаризму та демократії в пол концепції х. Арендт.
- •Основні етапи становлення та розвитку політичної науки в Великобританії
- •87. Концепції пол. Влади в пол. Науці Великобританії
- •88. Концепція влади б. Рассела.
- •89. Дослідження пол.. Партій та груп тиску в брит. Пол. Науці.
- •90. Дослідження пол. С-ми та пол. Культури Великобританії.
85. Проблема тоталітаризму та демократії в пол концепції х. Арендт.
Тоталітарні рухи можливі усюди, де існують маси, які не усвідомлюють загальних інтересів. Потенційно маси існують в будь-якій країні.
Тоталітарні рухи – це масові організації ізольованих індивідів. Головна риса – вимога тотальної відданості індивіда своїй групі. Така відданість ґрунтується на повній ізольованості людини, яка має зв'язок лише з рухом. (відсутній зв'язок зі сім’єю, колегами, друзями тощо).
Головна відмінність тоталітаризму від авторитаризму є не обмеження зовнішніми засобами контролю. Також існує сильний зв'язок між масами та вождем, який наділений надзвичайними повноваженнями.
До речі, однією з причин тоталітаризму Х. Арендт вважала, антисемітизм. Приклади, нацистська Німеччина та Радянський союз.
Арендт определяет тоталитаризм как систему террора, осуществляемого средствами массовых репрессий, которые создают в стране атмосферу всеобщего страха, парализующего социальную активность населения и открывающую тем самым возможность для любых социальных экспериментов над народом.
Тоталитарные движения изначально сделали ставку на испуганного, выбитого из колеи массового человека, которым пренебрегли другие движения и партии как неблагодарным объектом традиционных приемов организации. По мнению Арендт, успехи тоталитаризма в этой среде положили конец иллюзиям европейской демократии, будто большинство населения активно поддерживает, понимает или даже участвует в демократических институтах и политической жизни, а пассивные люди, воздерживающиеся от голосования, не имеют никакого значения. Оказалось, что демократия функционирует по правилам, признаваемым меньшинством, лишь постольку, поскольку "молчаливое большинство" это терпит или к этому равнодушно. В любые кризисные моменты оно может стать реальным политическим большинством, формально, законно сказать "нет" существующим институтам и, не имея собственных позитивных принципов, отдать симпатии и голоса тоталитарным демагогам, предлагающим простые и понятные ответы на все вопросы.
Успех тоталитарных движений в массах означал конец двух иллюзий демократически управляемых стран вообще и европейских национальных государств и их партийной системы в частности. Первая уверяла, что народ в его большинстве принимал активное участие в управлении и что каждый индивид сочувствовал своей или какой-либо другой партии. Напротив, движения показали, что политически нейтральные и равнодушные массы легко могут стать большинством в демократически управляемых странах и, следовательно, что демократия может функционировать по правилам, активно признаваемым лишь меньшинством. Вторая демократическая иллюзия, взорванная тоталитарными движениями, заключалась в том, что эти политически равнодушные массы будто бы не имеют значения, что они истинно нейтральны и составляют не более чем бесформенное, отсталое, декоративное окружение для политической жизни нации. Теперь движения сделали очевидным то, что никогда не был способен показать никакой другой орган выражения общественного мнения, а именно, что демократическое правление в такой же мере держалось на молчаливом одобрении и терпимости безразличных и бесформенных частей народа, как и на четко оформленных, дифференцированных, видных всем институтах и организациях данной страны. Поэтому, когда тоталитарные движения с их презрением к парламентарному правлению вторгались в парламент, он и они оказывались попросту несовместимыми: фактически им удавалось убедить чуть не весь народ, что парламентское большинство было поддельным, тем самым подрывая самоуважение и уверенность у правительств, которые тоже верили в правление большинства, а не в свои конституции.
