70. Основні підходи до дослідження політичних інститутів (м. Прело, ж. Бюрдо, р. Арон, м. Дюверже);

Французька політична наука відрізняється специфічними рисами, що відрізняють її від політичної науки в інших країнах, зокрема інституціоналістський підхід до вивчення політичних процесів. Теорія політичних інститутів розроблялась Ж. Бюрдо, М. Прело, М. Дюверже. На думку М. Дюверже “вивчаються не тільки ті інститути, які регламентуються правом, але головним чином і ті інститути, які повністю або частково ним ігноруються, існують за межами права, наприклад політичні партії, громадська думка, пропаганда, преса, групи тиску тощо”. Інституційний підхід дозволив політологам вийти за межі традиційної науки конституційного права. На основі теорії інститутів були проведені дослідження політичних режимів, форму яких визначають політичні партії (Ж. Бюрдо). Ще один напрямок в цьому контексті: Р. Арон займався дослідженням реальної взаємодії і функціонування інститутів у поєднанні з іншими соціальними чинниками. Ці дослідження реалізуються в вивченні політичних систем (вплив США). Політична система – самостійна соціальна система, до аналізу якої залучаються політичні партії, конституція, порядок роботи парламенту, його структура, відносини палат з урядом, вибори. Інша точка зору – М. Дюверже. До аналізу політичної системи теж залучаються політичні інститути, які тісно пов’язані з економічною структурою, рівнем розвитку, ідеологією та системою цінностей, з культурними традиціями.

Підхід до тлумачення політичного інституту на першопочатковому етапі розвитку політичної науки в Франції. М.Прело розрізняє інститути-організми (це людський колектив, з’єднаний ідеологією або загальною потребою, який підкоряється авторитету та фіксованим правилам) та інститут-річ (це проста система норм права).

Нове тлумачення: М. Дюверже: інститут – це відома модель людських відносин, з яких копіюються конкретні відносини, набуваючи таким чином характеру стабільних, стійких. Вони відрізняються від відносин, що виникають поза межами інституційних моделей. Два елементи в понятті інституту: 1) структурний елемент; 2) вірування, колективні уяви. Розрізняє два типа інститутів: 1) проста система відносин, що були скопійованими з структури моделі (розглядає в якості інституту статус особистості, її соціальні ролі, соціальні класи); 2) інші мають додаткову технічну та матеріальну організацію (парламент, міністерства, профспілки, асоціації).

71 Концепції походження держави в французькій політичній науці.

Інституційна концепція походження держави. (Ж. Бюрдо).

На основі теорії інститутів у французькій політологічній школі було сформульовано інституціональну концепцію держави, що прийшла на зміну трактуванню держави як юридичної особи і розроблена в рамках конституційного права. Державу почали розглядати як інституціоналізовану владу, у широкому сенсі цього слова — інститут як такий, у якому втілюється влада.

Безсумнівно, інституціональна концепція держави є більш гнучкою порівняно з юридичною. Держава - юридична особа - це єдність, що виражає лише факт організованого існування великої кількості людей на одній території і наявність єдиної влади, представленої органами держави. Інституціоналізм іде далі: він висуває на перший план «загальну справу», завдання, мету, яким служить держава. Мова йде

про активне співіснування, про наявність нібито загальних завдань, причому постійних, які об'єднують усіх членів суспільства в єдину державу.

“Держава – це поняття, воно існує лише завдяки тому, що усвідомлюється правлячими і тими, ким управляють, які бачать в ньому місцеперебування влади і основу юридичних правил, поняття, довкола якого організовуються пошуки загального блага.» Походження держави тісно пов’язане з питанням інституціоналізації влади.

Інституціоналізація влади означає, що влада переміщується від правлячих осіб до інституту, який з цього моменту стає її виключним володарем. Правлячі особи не зникають, але їх місце в політичному житті значно змінюється. Якщо раніше вони здійснювали владу як власну прерогативу, то тепер вони лише агенти вищої влади. Припинення особистої влади означає, що дії панівних кіл юридично обмежені. Фактично влада перетворюється в правову, а держава визначаэться , як перш за все інституціоналізована владу, в біль широкому розумінні – це інститут, в якому втілюється влада.

Інституціоналізація влади і відповідно створення держави обумовлені процесами інтелектуального порядку. В суспільстві з’являється переконання, що індивідуалізована влада через пов’язані з нею незручності повинна бути замінена новою формою влади. В цьому однаково зацікавлені і ті, хто править, і ті, ким правлять. З точки зору тих, ким керують, цінність інституціоналізації полягає в обмеженні свавілля та підкоренні влади ідеї права, що виражає інтереси загального блага. З точки зору тих хто править, інституціоналізація забезпечує їм вигодну стабільність і безперервність влади.

А. Оріу вважає, що тільки грецькі поліси, і особливо Рим, наближаються до сучасної держави, що стосується епохи федералізму, то там держави не було.

Французькі вчені говорять про створення держави, починаючи з тих часів, коли буржуазія почала боротьбу за обмеження королівської влади.