78. Особливості становлення і розвитку сучасної політичної науки в фрн.

Політична наука ФРН, на відміну від інших країн, містить ряд специфічних рис. Якщо в США наголос робиться на емпіричні дослідження, на тісний зв’язок політичної науки з практикою, то в Німеччині політична наука носить чіткий політико-філософський характер. Зокрема, велика увага приділяється вивченню історії політичних вчень як одному з найважливіших аспектів сучасної теорії політики. Це пояснюється традиціями соціально-політичної думки країни. На політичну теорію Німеччини, а згодом і політологію ФРН вплинуло те, що філософія класичного ідеалізму, зокрема філософія держави, політична і соціальна філософія, були основою соціально-політичної думки. Саме в рамках цих дисциплін досліджувались питання політики і політичних процесів. В цей час німецькі політологи прагнуть покласти на політологію також функції соціально-філософського плану, надати їй інтегративного характеру.

Так, Г.Майєр пише, що “політологія має акумулювати в себе все соціальне знання, накопичене в межах державознавства, політичної соціології та соціальної філософії”. Але в ХVІІІ-ХІХ століттях саме соціальна та політична філософія в Німеччині являла собою не що інше, як історію політико-філософських та політико-правових вчень, і розглядалась як “самосвідомість та відкриття людського духу”. Вивчення історії політичних вчень повинне, на думку німецьких теоретиків політології, давати відповіді на актуальні питання сучасності.

77.Еволюція поглядів на предмет політичної науки в Німеччині

Класифікація політологічних течій (в основі – погляд на предмет політичної науки):

1. Вчені, які продовжують вважати, що політична наука – це державознавство, доповнене аналізом динаміки державних інститутів;

2. Вчені, які відхиляють єдність предмету політичної науки та говорять про “політичні науки” (у множині): історія, соціологія і економіка в їх політичних аспектах.

3. Вчені, які розглядають політичну науку лише в якості одного з напрямків соціології, приділяючи при цьому основну увагу соціологічним аспектам політики.

4. Вчені, які вбачають основну задачу і мету політології в історико-герменевтичному аналізі сучасності.

78. Основні напрямки в сучасній політології фрн (нормативізм та неопозитивізм).

1. Нормативістський (так звана “нормативно-онтологічна” політологія). Практична політична наука. Представники: Е. Фегелін, Г. Майєр, Е. Хіппель, Д. Оберндорфер. В основі лежить теза про необхідність поєднання в практичній діяльності етики та політики, при цьому етика повинна бути “духовним критерієм політики”. Нормативістська політологія ставить перед собою завдання визначення мети та норм політичної діяльності, “політичного виховання в дусі принципів гуманізму громадян та політиків”. Таким чином, за задумом її батьків-теоретиків, вона займається філософським осмислюванням дійсності та орієнтацією політичної діяльності на певні соціальні та моральні цінності та є свого роду “сферою практичного розуму”. Поряд з цим, важливе завдання нормативіської політології – політичне прогнозування. Характерною рисою нормативіської політології є те, що вона базується на певних етико-філософських цінностях, без яких вона виродилась би в просте описання дійсності. На думку її теоретиків, завданням політики є не тільки “діагностика”, а й “терапія” існуючого ладу. Ідеї нормативіських політологів залишаються зараз в арсеналі консервативних кіл Німеччини, зокрема лідерів блока ХДС/ХСС. 2. Неопозитивіський напрямок (або “чиста” політична наука), Прихильники неопозитивізму спираються в своїх дослідженнях на методологію критичного раціоналізму К. Поппера та Г. Альберта. Представники: К. Байме, Г. Лембрух, Е. Кріпендорф. На думку цих представників, політологія має два завдання 1) критична оцінка та пояснення суспільних явищ; 2) формулювання прогнозів у формі “якщо..., то...”. Г. Альберт писав, що критичний раціоналізм можна вважати одним з найважливіших політологічних напрямків в Німеччині, оскільки вона являє собою не тільки певний спосіб політичного мислення, але й спосіб буття людини в суспільно-політичному світі, спосіб його політичного існування. “Критичний раціоналізм – це теорія недосконалості людського розуму, що має певні політичні наслідки, зокрема те, що суспільний лад повинен бути організованим з урахуванням недосконалості людського розуму. Критичний раціоналізм показує, що наука як в соціальному, так і в політичному житті не може пропонувати точних беззаперечних рішень. Треба з підозрою відноситись до нашої впевненості в тому, що ми володіємо теорією розбудови досконалого гармонійного суспільства, в якому будуть відсутніми панування та конфлікти”. Таким чином, політологія, на думку теоретиків неопозитивізму, повинна виходити не з ідеальної моделі суспільства і не з реальних недоліків існуючого ладу. Вона як дійсно критичне вчення про суспільство, політику і демократію, покладає в основу ідею перманентного соціально-політичного критицизму. На сьогодні політична теорія неопозитивізму – це конкретна політична програма сучасного реформізму, яке перетворилось на державну філософію, і крім цього, методологічне джерело конкретних політичних досліджень.

Несколько условно в настоящее время можно выделить два политологических направления в ФРГ: нормативизм («практическая» политическая наука) и «критический рационализм» (одна из версий неопозитивизма), т.е. «чистая» политическая наука. Основой нормативистских интерпретаций политических идей, как правило, является представление о наличии вневременных, внеисторических ценностей. История политической мысли должна, считают представители нормативизма, обосновать связь идеального (наличие общезначимых вневременных ценностей) и реального (их конкретного исторического воплощения) в процессе человеческой истории. Оба этих направления в сегодняшней немецкой политической науке «вращаются» вокруг двух основных (и принципиальных для ФРГ) тем – государство и политический процесс, проблемы демократической организации общества.