8. «Закон циркуляції еліт» в. Паретто

«Трактат загальної соціології» (1916). Ввів термін «еліта» у вжиток. У своїй теорії він прагнув знайти фактори динамічної рівноваги суспільства, місця і значення для цього процесу політичної влади, мотивацію політичної поведінки особи. В. Паретто належить першість введення в науковий обіг терміну «еліта». Суспільство Паретто розглядав як складну систему, яка прагне до соціальної рівноваги і, виходячи з цієї концепції, обґрунтував місце і роль еліти в суспільстві. Паретто виходить із того, що фундаментальним соціальним законом є закон "соціальної гетерогенності", внутрішньої диференційованості, основою якої є протиставлення маси керованих індивідів невеликому числу керуючих, яких він і називає елітою. Соціальна система прагне до рівноваги, причому ця рівновага не статична, а динамічна, і динаміка соціальної структури ініціюється й навіть визначається елітою – правлячими меншостями. Для виявлення того, хто може бути віднесений до еліти, Паретто пропонує статистичний метод (індексування). Графіки ієрархічного розподілу людей за різними показниками (авторитет, освіта, здібності) будуть частково збігатися із графіком розподілу багатства (і все-таки останній виявляється "осьовим"). Неминучість розподілу суспільства на еліту й масу Паретто виводив з нерівності індивідуальних здібностей людей, що проявляється у всіх сферах соціального життя. Індивіди, що володіють більшим впливом, багатством створять "вищу страту суспільства, еліту". До неї Паретто відносить насамперед комерційну, політичну, військову, релігійну верхівку. Причому не має сенсу ставити питання про те, справжня чи несправжня ця еліта і чи має вона право на дану назву, це еліта де-факто. Це широке трактування еліти. Розуміння еліти у вузькому змісті: це та частина еліти, що відіграє визначальну роль у політиці, що є правлячою елітою. Отже, соціальна структура виглядає так: «1) нижча страта, не еліта; 2) вища страта, еліта, що поділяється на дві частини: (а) правляча еліта; в) неправляча еліта (контр еліта). Для пояснення соціальної динаміки Паретто формулює «закон циркуляції еліт»: соціальна система прагне до рівноваги й при виведенні її з рівноваги із часом повертається до нього; процес коливання системи й приходу її до "нормального стану" рівноваги утворює соціальний цикл; плин циклу залежить від характеру циркуляції еліт. Еліти, особливо закриті, з часом деградують. Але правлячий клас відновлюється не тільки чисельно, але і якісно завдяки родинам з нижчих класів. Еліти виникають із нижчих прошарків суспільства й у ході боротьби піднімаються у вищі, там розцвітають і зрештою вироджуються, знищуються й зникають. Історія - це історія наступності привілейованих меншостей, які формуються, борються, досягають влади, насолоджуються владою, занепадають і заміняються іншим привілейованими меншостями. Є два типи еліт, які послідовно змінюють одна одну. Перший тип — це «леви», для яких характерними є такі якості, як відкритість, рішучість у прийнятті рішень, спирання на силові, авторитарні методи володарювання і управління. «Леви» найбільш корисні в стабільних ситуаціях, оскільки вони вкрай консервативні. На відміну від них, другий тип еліти — «лисиці», вони володарюють за допомогою різних засобів маніпулювання, обдурювання, демагогії. Вони найчастіше застосовують підкуп, винагороду та нагородження і дуже неохоче використовують погрози застосування насилля. «Лисиці» переважають в умовах нестабільності, на перехідних етапах розвитку суспільства, коли потрібні енергійні, сміливо мислячі і здатні до перетворень правителі. Механізм соціальної рівноваги функціонує нормально, коли забезпечений, відповідно до вимог ситуації, пропорційний приплив в еліту людей першої й другої орієнтації. А припинення циркуляції приводить до виродження пануючої еліти, до революційного ламання системи, до виділення нової еліти з перевагою в ній елементів з якостями "лисиць", які із часом вироджуються в "леви", прихильників твердої реакції, і відповідний "цикл" повторюється. Не слід плутати силу еліти з насильством, що часто є супутником слабості. Революції, за Паретто, є лише змінами й боротьбою еліт: правлячої еліти й потенційної еліти (контреліти), яка, щоправда, прикривається тим, що говорить нібито від імені народу, але це лише обман для мас. Еліта, борючись із контрелітою, може використовувати один із двох способів (або обидва відразу): або знищити її, або абсорбувати, причому останній спосіб – не тільки більше гуманний, але й більше ефективний, оскільки дає можливість уникнути революцій.