2. Суфражизм.

Суфражизм (від англ. suffrage – право голосу) – політичний напрямок в фемінізмі, основною метою якого була боротьба за отримання жінками виборчих прав. Широке розповсюдження отримав в Англії та США.

Представники: Лідія Беккер та Ричард Панкхерст за ініціативою яких було створене «Товариство жіночого виборчого права» (м.Манчестер).

Результати: на межі ХІХ-ХХ ст. суфражистки добилися прийняття англійським парламентом ряду законів, які надавали жінкам право вступати до університетів, медичні школи, володіти майном та управляти ним (1882р.), а з 1894р. – жінки отримали право голосу на місцевих виборах.

3. Мілітантський суфражизм.

Мілітантський суфражизм – радикальний напрямок фемінізму, який пропагував відмову від ліберальних методів боротьби та перехід до активних насильницьких дій (звідси назва – від англ.. militant – войовничий). Напрямок виник, оскільки британський парламент довго відмовлявся прийняти закон про надання можливості жінкам брати участь у виборах до парламенту.

Представники: Еммелін Панкхерст та її доньки Евелін та Кристабель.

Методи боротьби: розкидали листівки з гостевої галереї парламенту, приковували себе наручниками до огорож в публічних місцях, розбивали камінням вікна урядових установ, влаштовували несанкціоновані мітинги.

4. Фемінізм «соціального добробуту» (welfare feminism) – напрямок фемінізму, в основу якого покладена ідея про провідну соціальну роль жінок, які внаслідок психологічних особливостей здатні піклуватися про загальне благо (добробут) та соціальну справедливість.

Представниця (теоретик): Ш.П.Гілман (1860-1935).

1. Анархо-фемінізм – напрямок фемінізму, який проголошує боротьбу з нормами загальноприйнятої моральності та інститутами браку та сімї, які є основними засобами обмеження свободи жінки.

Теоретиком анархо-фемінізму вважається американка Емма Голдман («Червона Емма»), яка вважала, що жінку звільняє не право голосу чи право вибору роботи, а особиста самостійність, психологічна незалежність і свобода від норм «загальноприйнятої моральності» (нравственности), які панують в державі. Анархістська критика Голдман поширювалась на сім’ю та материнство.

Напрямки сучасного фемінізму (неоліберальний, радикальний, психоаналітичний, постмодерністський).

1. Неоліберальний фемінізм – напрямок сучасного фемінізму, який бореться з пасивністю жінки в соціальних відносинах. Мета неоліберального фемінізму – навчити жінок, які здебільшого є інертними, користуватися своїми правами, які надані їм законом.

Представники: Е.Россі, Дж.Річардс, С.Оукін.

Недолік: Прагнення зробити жінку повністю рівною чоловіку стирає природні особливості жінки, веде до тенденції стирання статевих розбіжностей в професійній сфері, при цьому жінка залишається перевантаженою сімейними та домашніми обов’язками, які залишаються на її плечах.

2. Радикальний фемінізм – напрямок сучасного фемінізму, метою якого є знищення патріархату в усіх формах і проявах та зміна моделі взаємовідносин між чоловіками та жінками.

Представники: А.Джаггар. П.Роззенберг.

К.Міллет «Сексуальні політики» (1970р.), А.Дворкін «Порнографія. Чоловіки володіють жінками» (1975р.). Знищити патріархат можна, якщо жінки захоплять в свої руки всі засоби відтворення людини, всі репродуктивні права і головне – виховання (оскільки зараз чоловіки «допомагають» жінкам у вихованні, лише відтворюючи в синах подібних собі – тих, хто буде в майбутньому пригнічувати жінок (крайні радикальні погляди).

Сьогодні в залежності від ступеня радикальності поглядів феміністки цього напрямку пропонують деякі шляхи виходу з існуючої ситуації:

• феміністська революція з метою кардинальної зміни моделі взаємовідносин між чоловіками та жінками та переходу від патріархату до матріархату (революція – захоплення влади);

• феміністський сепаратизм, заснований на самоізоляції жінок від чоловіків;

• заміна чоловічої культури на жіночу;

• створення типу культури, що об’єднує обидві моделі культури.

3. Психоаналітичний фемінізм – напрямок сучасного фемінізму, що ґрунтується на психоаналітичному розумінні природи жіночого підкорення та чоловічого панування, шукає шляхи трансформації форм мислення та емоційного стану жінок та чоловіків.

Представниці: Джулєт Мітчер «Психоаналіз і фемінізм» (1974р.), Дороті Діннерстайн «Сирена та Мінотавр» (1977р.), Ненсі Ходоров «Воспроизводство материнства» (1978р.) (США).

Сутність теорії: Представниці звернулися до доедіпального періоду життя дитини. Вихованням дитини займається в основному мати, що поступово призводить до формування у чоловіків підсвідомого прагнення не тільки позбутись залежності від жінки та відчуття страху перед всемогучою жінкою-матір’ю, а й підкорити собі жінку, забезпечити свою домінацію.

4. Постмодерністський фемінізм. Виник в останній чверті ХХ ст. і перетворив фемінізм в методологію, яка критикує попередню наукову раціональність і об’єктивність та заявляє, що вони обслуговують тільки суто чоловічу науку.

Постмодерністський фемінізм – напрямок сучасного фемінізму, що порушує проблему обмеженості знання, представленого в соціальній теорії виключно чоловіками, їх системою цінностей, чоловічим поглядом на світ («андроцентрична картина світу»), чоловічими засобами вираження знання («фаллогоцентризм», термін, введений фр.філософом Ж.Дерідою).

Мета: необхідно враховувати статеву приналежність суб’єкта пізнання, його ціннісні орієнтації.

Цей напрямок у фемінізмі

Представниці: Моніка Віттінг, Крістін Дельфі, Люс Ірігаре (Франція) «Дзеркало іншої жінки» (1974р.).