81.Правова та соціальна держави як об’єкт дослідження політичної науки фрн ;

В німецькій літературі частіше знаходить відображення ідея про те, що “соціальна” та “правова” держава є не тотожними один одному поняттями, а іноді і суперечать один одному.Правова держава – означає суворе дотримання законів, а соціальна держава – означає забезпечення та надання соціально-економічних благ громадянам.

Як пише один з представників консервативного напрямку в політичній науці ФРН В. Вебер, “між правовою та соціальною державою існує певний зв’язок, який проявляється в тому, що вихідним пунктом і центральною категорією тієї і іншої концепції є індивід” і якщо правова держава має на меті захист свободи і прав індивіда, то соціальна держава призначена для гарантування йому гідного існування. Але принципи соціальної держави іноді вступають в суперечність з принципами правової держави. Сучасна держава не може розумітися без виконання функцій соціального забезпечення, вона не може їх позбутися з декількох причин.

Причини необхідності практичного втілення принципів соціальної держави: 1) Низький життєвий рівень населення породжує незадоволеність і революційні настрої мас, що може стати причиною насильницького перевороту. Держава повинна постійно підтримувати внутрішній спокій, блокуючи при цьому антирежимні заклики за допомогою надання соціальних пільг та допомоги. 2) Підтримання певного, рівного для всіх рівня соціального забезпечення, потребує від держави більшої активності й ефективності, що є стимулом для її постійного розвитку та самовдосконалення.

Держава, пише В. Вебер, стала великим апаратом надання соціальних послуг, але саме в цій тенденції приховується немало загроз. Недоліки практичного втілення принципів соціальної держави: 1. Соціальна діяльність держави нейтралізує ініціативи та відповідальність мас. Принцип: «вовка ноги годують» та гасло: «Працюй і збагатишся» тут не спрацьовують, оскільки людина не є відповідальною за власний добробут (за її добробут відповідає держава) і не проявляє ініціативи для його покращення. 2. Нейтралізація ініціативи громадян ставить під загрозу принцип економічної та політичної змагальності, що є основою міцної економіки та плюралістичної демократії. 3. Надмірне розростання управлінського апарату. 4. Постійне зростання рівня вимог, що висуваються громадянами до держави, внаслідок чого держава стає нездатною виконувати свої соціальні зобов’язання. Соціальна держава, таким чином, - це адміністративна держава і це призводить до того, що світ її громадянина стає “адміністративним” світом, від якого він повністю залежить і не може без нього існувати.

Суперечність ідей правової та соціальної держави (В.Вебер): “Правова держави виходить з теорії розподілу влад і передбачає цей розподіл. Соціальна держава відноситься індиферентно до цього принципу, маючи при цьому тенденцію до розмивання меж між законодавчою та виконавчою владами. Правова держава прагне до обмеження державної діяльності, соціальна держава, навпаки, призиває до високої активності держави, або, щонайменш, до такої активності, яка слугує забезпеченню індивіда”. Правова держава засновується на автономії і відповідальності індивіда за свою долю, соціальна ж держава позбавляє його цього й іншого і інтегрується в систему задоволення колективних потреб. Перша засновується на свободі індивіда, свободі економіки та культури, друга – на зрівнянні життєвого рівня, гарантуванні його тощо. Таким чином, з’ясовується, що соціальна та правова держава є поняттями, які виключають один одне.

Правова держава засновується на автономії і відповідальності індивіда за свою долю, соціальна ж держава позбавляє його цього й іншого і інтегрується в систему задоволення колективних потреб. Перша засновується на свободі індивіда, свободі економіки та культури, друга – на зрівнянні життєвого рівня, гарантуванні його тощо. Таким чином, з’ясовується, що соціальна та правова держава є поняттями, які виключають один одне.