54. Структурний функціоналізм та постмодернізм та як методологічні напрями в політології сша

Структурний функціоналізм або структурно-функціональний аналіз є один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології. Виникнення якого певною мірою об’єктивно пов’язане з широким розвитком емпіричної соціології. Його сутність складається у виділенні елементів соціологічної взаємодії, що підлягають дослідженню, і визначенні їхнього місця і значення (функції) у деякому зв'язку. Основні принципи структурного функціоналізму розробили провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації. Саме цих американських соціологів і вважають засновниками сучасного структурного використовування ідеї Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, М.Вебера та ін. При структурному підході об’єкт дослідження складається з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру Функціональний підхід з’ясовує зв’язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування. При цьому соціолог розглядає можливі стани системи, допустимі сполучення елементів у ній визначає набір функцій як способів поведінки, що притаманні даному системному об’єкту за умови збереження його структурної цілісності. Спенсер у "Підставах соціології" доводить, що суспільство є організм, наявність у ньому структурної диференціації говорить про "правильне розуміння" функцій як "несхожих частин" політичного тіла і живого тіла. Дюркгейм дає вже більш тонкі і змістовні визначення: "Слово функція вживається в двох досить різних значеннях. Ціль теоретичної діяльності Т.Парсонса - зосередити увагу до занедбаних раніше "соціальних елементів" соціальної системи як домінуючим факторам на основі розробки узагальнюючої концептуальної схеми аналізу соціальних систем. Якщо Т.Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки "соціального порядку", то Р.Мертон зосередив свої зусилля на вивченні дизфункції явищ, що виникають унаслідок напруг і протиріч у соціальному житті. Основна теорема "функціонального аналізу" по Мертону говорить як одне явище може мати різні функції, так та сама функція може виконуватися різними явищами. При цьому функціональний результат сприяє виживанню системи, її адаптації до навколишнього середовища. Те, що не сприяє виживанню й адаптації, є "дизфункція".

Філософсько-теоретичну основу постмодернізму склали концепції, розроблені в межах постструктуралізму, одного з напрямів філософської думки, що виник наприкінці 60-х - 70-х років у Франції та США. Важливу роль у становленні й поширенні постмодернізму відіграли ідеї та концепції французьких постструктуралістів і постфрей-дистів (М. Фуко, Ж. Делез, Ф. Гваттарі, Ю. Кристєва, Ж. Деррида, Р. Варт, Ж. Льотар). Всі ці концепції прагнули дати якнайобґрун-тованіші ідеї людського буття. Вони ґрунтувалися на філософи Ф. Ніцше, А. Бергсона, М. Хайдеггера. Постмодернізм намагається наблизити об'єктивістський і суб'єктивістський підходи до політичної реальності. Згідно з його концепцією, існують об'єктивні структури (політичні, економічні, ідеологічні відносини) — поля, що детермінують розуміння, спосіб відчуття, осмислення та оцінки суб'єктів політики, політичної реальності — габітус. Посередником між полями і габітусом є практика, в процесі якої відбувається їх взаємне формування. Отже, цей метод дає змогу розкрити зміст політичної діяльності, виходячи з аналізу політичної ситуації (взаємодії різноманітних полів) і способу мислення, вибору тих стратегій, які можуть загальмувати чи прискорити суспільний процес.