26.Типологія сучасного лібералізму (підхід і. Шапіро)

Сучасний лібералізм не є однорідним ідейно-політичним ученням. Зусилля щодо оновлення лібералізму, пристосуван­ня до нових історичних реалій зумовили появу багатьох його різновидів, у тому числі національних. Серед багатьох варіантів лібералізму можна виокремити два більш-менш чітко виразних основних його напрями, які відрізняються за принципами й підходами до розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем. Один з цих напрямів, особливо у крайніх його виявах, тяжіє до лібертаризму (від франц. liberte — свобода). Для нього характерні абсолюти­зація індивідуальної свободи, заперечення втручання дер­жави в економіку й соціальні відносини, прихильність до вільного ринку. Цей напрям, який у західноєвропейських країнах іноді називається неолібералізмом, у США відпо­відає так званій чиказькій школі, або школі монетаризму. В центрі її — ідея вільного ринку та опозиція вченню Дж. Кейнса. Представники цієї школи, передусім американ­ський економіст Мілтон Фрідмен (нар. 1912 р.) та австрій­сько-англійський економіст і політичний філософ Фрідріх Август фон Хайєк (1899—1988), вважають, що грошовий обіг і його закони складають центральний елемент економічної системи будь-якого суспільства. Виходячи з цього, при розв'язанні економічних завдань основний наголос вони роблять на монетаристських засобах, фінансовому регулю­ванні, а точніше — саморегулюванні. По суті справи, зазначений напрям лібералізму — це економічний консер­ватизм, який повторює з певними модифікаціями окремі положення класичного лібералізму. Другий напрям сучасного лібералізму за своїми найбільш загальними рисами займає проміжне становище між консер­ватизмом і соціал-демократизмом, змикаючись з першим справа, а з другим — зліва. Грунтуючись на таких цінностях класичного лібералізму, як свобода, власність, вільна еконо­мічна діяльність, цей напрям водночас визнає необхідність втручання держави в економіку й соціальні відносини, забезпечення соціальних прав людей, через що дістав назву соціального лібералізму. Таким чином, у сучасному світі існують два напрями лібералізму: соціальний і консервативний. Головна відмін­ність між ними полягає в тому, що перший визнає необ­хідність державного регулювання соціально-економічних процесів, а другий, навпаки, прагне до всілякого обмеження втручання держави в суспільне життя. Ідеологія більшості сучасних ліберальних партій поєднує елементи обох напря­мів лібералізму, але в різних пропорціях, що залежить від особливостей конкретних країн, уміння партій своєчасно відгукнутися на назрілі суспільні потреби.

Шапіро: “Обговорення не завжди призводить до згоди, а якщо призводить, це не завжди буває перевагою. Люди схильні отримувати насолоду від того, що вони не схожі на інших».

I критерій: розуміння свободи - 1) Негативні лібертаріанці: негативне розуміння свободи – «свобода від» (державних обмежень). Берлін, Холмс, Шкляр; 2) Позитивні лібертаріанці: «свобода для…». Мета держави: гарантії людям можливостей використання даної людям свободи. Інколи обмежити свободу небагатьох, щоб дати право користуватися свободою для більшості людей.

II критерій: розмежування приватної (не політичної) та публічної (політичної) сфер суспільного життя. Визначення межі втручання держави: А) прихильники розширених прав ліберальної держави (Доннелі, Уолдрон): 1) Втручання держави в шлюбні стосунки; 2) Розмежування прав і свобод….(?); 3) Щодо релігійних ситуацій (?); Б) прихильники «мінімальної держави»: держава має обмежити своє втручання регулюванням публічних інститутів.

III критерій: принцип справедливого розподілу. Держава повинна займатися цим перерозподілом. 1) Утилітаристи (Дж. Едвард Мур) а) Держава повинна надавати людині лише ту допомогу, якої вона потребує; б) Держава не повинна надавати всім однакову допомогу, тобто нав’язувати всім однаковий рівень добробуту; бо поняття добробуту кожна людина розуміє суб’єктивно; в) Держава → кожному за потребами. 2) Прихильники ресурсного підходу: а) Держава не може взяти на себе суб’єктивне розуміння блага людьми. Б) Держава → розподіл лише тих ресурсів, які є життєво необхідні (меддопомога, харчі тощо).