73 Інституціональна та системна концепції влади в політичній науці Франції.

Інституціональна концепція влади була сформульована на основі загальної теорії інститутів. Інституціоналізація влади означає, що влада переміщується від правлячих осіб до інституту, який з цього моменту стає її виключним володарем. Правлячі особи не зникають, але їх місце в політичному житті значно змінюється. Якщо раніше вони здійснювали владу як власну прерогативу, то тепер вони лише агенти вищої влади. Припинення особистої влади означає, що дії панівних кіл юридично обмежені. Фактично влада перетворюється в правову, а держава визначаэться , як перш за все інституціоналізована владу, в біль широкому розумінні – це інститут, в якому втілюється влада.

Інституціоналізація влади і відповідно створення держави обумовлені процесами інтелектуального порядку. В суспільстві з’являється переконання, що індивідуалізована влада через пов’язані з нею незручності повинна бути замінена новою формою влади. В цьому однаково зацікавлені і ті, хто править, і ті, ким правлять. З точки зору тих, ким керують, цінність інституціоналізації полягає в обмеженні свавілля та підкоренні влади ідеї права, що виражає інтереси загального блага. З точки зору тих хто править, інституціоналізація забезпечує їм вигодну стабільність і безперервність влади. Інституціональний підхід до вивчення політичної влади дозволив французьким політологам досить успішно перебороти формалізм традиційної науки конституційного права. Французькі автори із самого початку не обмежувалися вивченням юридичних норм, покликаних регулювати функціонування політичних інститутів, вони досліджували також, як ці норми фактично реалізуються. Одночасно залучався інший, не юридичний матеріал, зокрема, неправові соціальні норми.

Тим самим інституціональна концепція держави є важливим кроком у розвитку сучасної теорії держави

Системні концепції влади

М. Крозьє: влада – феномен, співвіднесений з окремими системами та підсистемами суспільства. Вчений обмежує владу межами соціальних інститутів та організацій. Влада виникає в процесі організації, а процес організації передбачає виникнення владних відносин. При цьому формальні та неформальні цілі та правила організації виступають по відношенню до акторів в якості “примусів”. Цікаво: чим більше один актор, використовуючи свободу своєї поведінки, може вплинути на ситуацію партнера, тем менше він сам стає уязвимим і тим більше він має влади над партнером. Гра заключається в боротьбі за те, щоб залишити собі більше свободи, зробити свою поведінку менш передбачуваною для супротивника, ніж поведінку супротивника для себе. Роль організаційних примусів полягає в опосередкованому обмеженні свободи поведінки гравців: в виокремленні секторів, де дія повністю передбачувана від секторів, де домінує “невизначеність”

74 Політичний режим як об’єкт дослідження французької політичної науки.

Р.Арон («Демократия и тоталитаризм»):

Демократичні режими не можуть не викликати розчарування в силу того, що їх вищі чесноти негативні-вони прозаїчні, бо рахуються з не ідеальністю людської природи, з тим, що влада обумовлена суперництвом груп та ідей. Вони прагнуть обмежити реальну владу, оскільки переконані, що отримавши владу, люди зловживають нею. В таких режимів є і позитивні якості-повага до конституційності, особистих свобод, однак їх вищі чесноти все ж носять негативний характер і це розуміється лише коли втрачається можливість користуватися ними. Демократичні режими суперечать тому, чому не суперечать всі інші.

При цьому режим, що допускає постійне зіткнення ідей, інтересів і груп не може не відображати характеру тих, з чиєї волі зіткнення відбуваються.

Можна мріяти про ідеальний конституційний режим без жодних недоліків, але не можна собі уявити що всі політичні діячі турбуються і про приватні інтереси, які вони представляють, і про інтереси суспільства загалом, якому зобов’язані служити. Неможливо уявити режим, де суперництво ідей є вільним, де всі громадяни усвідомлюють необхідність взаємної підтримки при будь-яких конфліктах.

Арон каже, що демократичні режими ніколи повністю ідеально не вирішують проблеми, які перед ними постають. Вони здатні до розкладання, причину якого він вбачає на рівні державних інститутів, настроїв суспільства чи соціальної інфраструктури. Види розкладання політ.режиму:

• Розкладання політичних інститутів проявляється тоді, коли система партій вже не відповідає всім групам інтересів чи коли партійна система функціонує так, що суперництво партій не приводить до стійкої реальної влади.

• Розкладання принципу – ідея партійної боротьби в результаті витісняє ідею загального блага, бо прагнення до компромісу, необхідне для функціонування режиму, в результаті унеможливлює будь-який недвозначний вибір та рішучий курс.

• Розкладання може початися з соціальної інфраструктури, коли індустріальне суспільство вже не в стані функціонувати, коли форми соціального суперництва досягли такої гостроти, що влада, джерелом якої є суперництво партій, вже не здатна підкорити їх.

При цьому лише конституційно-плюралістичні режими (демократичні) підходять індустріальній цивілізації, хоча здебільшого вони є ще досить нестійкими. Проте, ті хто противляться конституційним процедурам підтримують більше традиції ніж майбутні перспективи.