44 Питання брати з 42, 43 та 45

Періодизація: 1 етап: кін 20 ст. – до Першої Світ війни: зародження та оформлення політ науки (ПН) в США. 1880 – при (а) Колумб ун-ті - школа ПН.(Берджес). З 1886 р. – перший у ПН «Щоквартальник ПН»; б) Чиказький; в) Йєльський університети. 1903 – Амер асоц-я політ наук – об’єд-ла різні школи в одну орг.-цію. Риси етапу: 1. Виокремлення пол-гії як самост науки та академ дисц-ни; 2. Початок професійної підготовки нових спеціалістів-політологів; 3. Переважання історико-порівняльних, нормативно-інституційних та описових методів; 4. Сильний вплив країн континентальної Європи та їх традицій. 4. Намітилась тенденція до емпірично-реалістичної спрямованості ПН – створ-ся спец центри емпір досліджень (тут держ фінан-ся). 2 етап: кін ПСВ – кін ДСВ: етап професіоналізації ПН Риси: 1. Значне посилення емпір спрям-ті пол.-гії; 2. Намагання пол.-гів надати науковості своїй галузі знання – дискусія між сцієнтистами та антисцієнтистами; 3. Застос-ня міждисцип-го підходу для досл-ня пол.-ки. Першим був Мерріам; 4. Активізація процесу вивчення неформал політ діял-ті (Одехарт, Хейн, Шатшнайдер, Бентлі) 3 етап: кін ДСВ – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму) Риси: 1. Домінування біхев-ної парадигми у досл-ні пол.-ки; 2. Активізація дискусії навколо методів збору інф-ції (методи стали сприйм-ся як проб-ма науки, а не як даність); 3. (З’яв-ся перші грунт теор роботи) розробка більш широких теор підходів, а саме – системного та структурно-функціонального аналізу. 1953 – «Пол-на сис-ма» Істона; «Нерви управління. Модель політ комун-ції» Дойча;4. Розділення загальної теорії пол.-ки на ряд політологічних субдисциплін (партологія, елітологія, теорія лідерства…) – ріст професіоналізації ПН, зростання кількості політологічних періодичних видань. 4 етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний. Риси: 1. Критика поведінкового підходу; 2. Визнання пізнавальної цінності не жорстких методів досл-ня, а саме описового методу, істор підходу тощо; 3. Відродження марксизму (в теоретично-концептуальному плані – поява неоінституціоналізму (при аналізі дер-ви та її інст.-тів)); 4. Широке викор-ня комп’ютерної тех.-ки та інформац тех.-гій в досл-ні пол.-ки - > розвиток порівняльної пол-гії, з 70х рр створення баз даних – можлив-ть порів-ня вел емпір матеріалів; 5. Розпад політології на різні методологічні напрямки та концепції – відсутність єдиного методологічного підходу (Алмонд: пол.-гія – це роздроблена дисц-на)

44. Методологічні особливості основних етапів розвитку політичної науки в США.

Періодизація: 1 етап: кін 20 ст. – до Першої Світ війни: зародження та оформлення політ науки (ПН) в США. 1880 – при (а) Колумб ун-ті - школа ПН.(Берджес). З 1886 р. – перший у ПН «Щоквартальник ПН»; б) Чиказький; в) Йєльський університети. 1903 – Амер асоц-я політ наук – об’єд-ла різні школи в одну орг.-цію. Риси етапу: 1. Виокремлення пол-гії як самост науки та академ дисц-ни; 2. Початок професійної підготовки нових спеціалістів-політологів; 3. Переважання історико-порівняльних, нормативно-інституційних та описових методів; 4. Сильний вплив країн континентальної Європи та їх традицій. 4. Намітилась тенденція до емпірично-реалістичної спрямованості ПН – створ-ся спец центри емпір досліджень (тут держ фінан-ся). 2 етап: кін ПСВ – кін ДСВ: етап професіоналізації ПН Риси: 1. Значне посилення емпір спрям-ті пол.-гії; 2. Намагання пол.-гів надати науковості своїй галузі знання – дискусія між сцієнтистами та антисцієнтистами; 3. Застос-ня міждисцип-го підходу для досл-ня пол.-ки. Першим був Мерріам; 4. Активізація процесу вивчення неформал політ діял-ті (Одехарт, Хейн, Шатшнайдер, Бентлі) 3 етап: кін ДСВ – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму) Риси: 1. Домінування біхев-ної парадигми у досл-ні пол.-ки; 2. Активізація дискусії навколо методів збору інф-ції (методи стали сприйм-ся як проб-ма науки, а не як даність); 3. (З’яв-ся перші грунт теор роботи) розробка більш широких теор підходів, а саме – системного та структурно-функціонального аналізу. 1953 – «Пол-на сис-ма» Істона; «Нерви управління. Модель політ комун-ції» Дойча;4. Розділення загальної теорії пол.-ки на ряд політологічних субдисциплін (партологія, елітологія, теорія лідерства…) – ріст професіоналізації ПН, зростання кількості політологічних періодичних видань. 4 етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний. Риси: 1. Критика поведінкового підходу; 2. Визнання пізнавальної цінності не жорстких методів досл-ня, а саме описового методу, істор підходу тощо; 3. Відродження марксизму (в теоретично-концептуальному плані – поява неоінституціоналізму (при аналізі дер-ви та її інст.-тів)); 4. Широке викор-ня комп’ютерної тех.-ки та інформац тех.-гій в досл-ні пол.-ки - > розвиток порівняльної пол-гії, з 70х рр створення баз даних – можлив-ть порів-ня вел емпір матеріалів; 5. Розпад політології на різні методологічні напрямки та концепції – відсутність єдиного методологічного підходу (Алмонд: пол.-гія – це роздроблена дисц-на)

45. Сцієнтистський та антисцієнтистський напрямки в політичній науці США

Сцієнтистський напрямок. Засновник чиказької школи – Ч. Мерріам «Сучасний стан ПН», 1921- пол.-гія повинна стати практичною наукою і вирішувати практичні проблеми. «Нові аспекти пол.-ки», 1931 – «програма дій», змін вПН, які треба зробити, щоб ПН практично допомогла в житті. Предст-ки: В. Манро «Невидиме правління», 1927; Д. Кетлін «Наука та метод «політики»», 1927. Основні завдання СцН: 1. Перебудова методів політол-го досл-ня, орієн-ція на позитивістську метод-гію; 2. Відмова від методолог-го «альянсу» із філософами; 3. Більш широке використання кількісних методів (матем, статист, екон); 4. Розкриття фундаментальних законів пол.-ки; 5. Вдоскон-ня функцій прогноз-ня, без якої пол.-гія стає непотрібною (константи люд-кої природи постійно змін-ся під впливом досвіду = перешкода для прогноз-ня -> функція прогноз-ня дієва у тривалих перспективах); 6. Вдоск-ня категоріал апарату; 7. Підвищення наук значення політ практики. Versus Антицієнтистський напрямок. Предст-ки: В. Еліот, Е Корвін, Ч. Бірд. Завдання: 1. Критика теоретичних конструктів сцієнтистів (сц-в) -> 3 основні помилки сц-в: а) надмірне захоплення кількісними методами та експерт-ми в політ аналізі; б) праг-ня відкрити об’єктивні закони, що породжує нездорову тенденцію вихвачування політ явищ із загальнокультурних тенденцій; в) відсут-ть у багатьох сц-в достатньо глибокого розуміння того, що що роблять екон-ти, статисти та матем-ки; 2. Створ-ня ПН на основі побудови ідеал моделі дер-ви, розробки стратегії її реалізації та критичного сприйн-тя; 3. Розвиток творчого духу в досл-ні пол.-ки. Наслідки дискусії: 1. Зближ-ня амер пол.-гії з іншими галузями суспільствознавчих та природничих наук -> мож-ть застос-ня міждисц-го підходу; 2. Посил-ня прикладного значення ПН та посил-ня її емпірич спрям-ті; 3. Підвищення квал-ції пол.-гів, розшир-ня сфери їх комп-ції; 4. Наук досл-ня в пол.-гії отримали широке визнання (вперше з часів заснування ПН в США).

46. Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму.

З кінця 20-х – початку 30-х років – Б. у психології. Програма біхевіоризму і сам термін були запропоновані Дж. Уотсоном: переключив увагу із суб’єктивного світу людини на поведінку; стимули і реакція – в якості аналізу. Із псих-гії Б. перейшов у соц.-гію. А.Ф.Бентлі – перший політолог-біхевіораліст (пол-ка – це арена боротьби груп інтересів; пол.-гія ->досл-ня пов-ки цих груп інт-сів у процесі бор-би за владу)Напрямки (школи) Б: 1. Школа політ псих-гії (Мічиган. Ун-т): увага до 2-х аспектів: а) процес прий-тя політ рішень; б) вплив ЗМІ на динаміку масових вподобань. Каннемен, Бреді, Тверскі; 2. Школа політ соц.-ії (прикладні досл-ня Колумб ун-ту); 3. Школа політ економічна: політ пов-ка як раціон егоїст прагнення інд-да задов.-ти свої бажання та потреби. Даунс, Ерроу, Нортхаус. 3 основні гіпотези Б: 1) люд-ка пов-ка має спільні харак-ки; 2) ці харак-ки можуть бути виявлені емпірич шляхом; 3) на основі вивч-ня закон-тей пов-ки людини (Л) пол-лог може упр-ти пов-кою Л. Предметом аналізу біхевіоралістів стала політична поведінка на індивідуальному та колективному рівнях (у групах, соціальних інститутах) та різні аспекти політичного процесу, пов’язані з нею: 1) голосування на виборах; 2) участь в інших формах політичної активності, у тому числі неконвенційних (демонстрації, страйки), лідерство; 3) діяльність груп інтересів, політичних партій, суб’єктів міжнародних відносин. Основні положення біхевіоризму: 1. досл-ня пол.-ки здій-ся крізь призму зразків пов-ки дієвих осіб політ процесу (індивід та колект акторів) за певних політ обставин; 2. Наук цінність мають лише ті дані, що можуть бути отримані та перевірені шляхом спост-ня або кіл-них вимірювань (позитивістський принцип верифікації); 3. Справжню цінність мають не теор досл-ня, а емпір факти та кіл-ні виміри політ явищ; 4. Застос-ня методів інших наук, в т.ч. природничих і точних, до аналізу політ явищ; 5. Несумісність наук хар-ру досл-ня і цін-ної орієн-ції досл-ка; 6. Створ-ня т. зв. «чистої науки». Б. виступає під прапором «чистої науки». Його прихильники говорять про свою непричетність до конкретної політичної практики, про своє усунення від прийняття рішень (або від рекомендацій для прийняття рішень) стосовно насущних соціально-політичних питань. Недоліки Б.: 1. Проблемність перевірки статистичних емпіричних даних; 2. Неможливість визначення психол-го значення пов-ки, яку спостерігає досл-к; 3. Обмеж-ня св.-ди досл-ка через відмову від інститут, істор, юрид підходів; 4. Відмова від аналізу сус-ва як єдиного цілого; 5. Утопічність вимоги «ціннісного нейтралітету».

48. Недоліки біхевіоралізму та криза сцієнтистської методології.

Постбіхевіоризм виник наприкінці 60-х років як критика біхевіоризму. Д. Істон ввів термін «постбіхевіоральна революція» для позначення руху у напрямку від біхевіоризму.

Сутність «постбіхевіоральної революції»: полягає в неприйнятті такого політичного дослідження і вивчення, яке прагне перетворити вивчення політики, політичну науку в більш жорстку наукову дисципліну, яка базується на методології природничих та точних наук. Причини: біхевіоризм зосереджувався здебільшого на вивченні політичної поведінки і не міг вирішувати нагальних проблем сучасності: 1) забруднення навколишнього середовища, 2) етнічна, расова та соціальна нерівність; 3) ядерна загроза тощо.

60-70-ті рр – постбіхевіоралізм (П.) (Істон ввів термін). Причини виникнення: А) Недоліки біхевіоралізму: 1. Проблемність перевірки статистичних емпіричних даних; 2. Неможливість визначення психол-го значення пов-ки, яку спостерігає досл-к; 3. Обмеж-ня св.-ди досл-ка через відмову від інститут, істор, юрид підходів; 4. Відмова від аналізу сус-ва як єдиного цілого; 5. Утопічність вимоги «ціннісного нейтралітету». Б) розчарування в методах; В) не змогли передбачити події в США – «контркультурна революція». Криза науки + супутник-шок, космос-шок = недовіра до влади.

49. Причини та теоретично-методологічні засади постбіхевіоралізму.

Постбіхевіоризм виник наприкінці 60-х років як критика біхевіоризму. Д. Істон ввів термін «постбіхевіоральна революція» для позначення руху у напрямку від біхевіоризму.

Сутність «постбіхевіоральної революції»: полягає в неприйнятті такого політичного дослідження і вивчення, яке прагне перетворити вивчення політики, політичну науку в більш жорстку наукову дисципліну, яка базується на методології природничих та точних наук. Причини: біхевіоризм зосереджувався здебільшого на вивченні політичної поведінки і не міг вирішувати нагальних проблем сучасності: 1) забруднення навколишнього середовища, 2) етнічна, расова та соціальна нерівність; 3) ядерна загроза тощо.

60-70-ті рр – постбіхевіоралізм (П.) (Істон ввів термін). Причини виникнення: А) Недоліки біхевіоралізму: 1. Проблемність перевірки статистичних емпіричних даних; 2. Неможливість визначення психол-го значення пов-ки, яку спостерігає досл-к; 3. Обмеж-ня св.-ди досл-ка через відмову від інститут, істор, юрид підходів; 4. Відмова від аналізу сус-ва як єдиного цілого; 5. Утопічність вимоги «ціннісного нейтралітету». Б) розчарування в методах; В) не змогли передбачити події в США – «контркультурна революція». Криза науки + супутник-шок, космос-шок = недовіра до влади.

2-6 серп 1969 – 65-й з’їзд Амер асоц-ї ПН – «Нова революція в ПН» (Істон): 1. Пол.-гія повинна змінити методи; 2. Треба повернутися до морально-аксіологічних критеріїв, до істор методу тощо.

Принципи:

1. Зміст повинен передувати методиці. Важливо якомога повніше відповідати нагальним сучасним потребам, аніж займатися софістикою відносно методів дослідження. 2. Відмова від надання виключного значення емпіричним методам дослідження. Біхевіоралізм несе в собі ідеологію емпіричного консерватизму. 3. Тісний зв’язок теорії з практикою. Біхевіоралістське дослідження втрачає зв’язок з реальністю. Його стрижнем є абстрагування та аналіз, і вони покликані скрити жорсткі реалії політики. Завдання постбіхевіоралістської революції полягає в тому, щоб зруйнувати її «бар’єри замовчування», які неминуче створив біхевіоралізм, і таким чином допомогти політичній науці осягнути реальні запити людства в період кризи. 4. Відмова від «ціннісного нейтралітету» досліджень політичної науки. Наука ніколи не може бути ціннісно-нейтральною. Тому для того щоб зрозуміти межі та можливості нашого знання, ми повинні знати про ціннісні передумови, на яких воно базується, а також про альтернативи, заради яких це знання може бути використано. 5. Відповідальність за «продукт» своєї наукової роботи. Представники політичної науки несуть відповідальність за всіх інтелектуалів. Історична роль інтелектуалів полягає в тому, щоб захищати гуманістичні цінності цивілізації. В цьому їх унікальне завдання і обов’язок. Інакше вони можуть стати просто техніками, ремісниками для часткового ремонту суспільства. 6. Активна участь в повсякденному політичному житті (боротьбі). Якщо у інтелектуалів є зобов’язання – максимально використовувати і реалізовувати свої знання, то організації інтелектуалів – професійні організації, в т.ч. політичні, а також університети не повинні перебувати осторонь повсякденної політичної боротьби, а брати в ній участь. Політизація професії так само неминуча, як і бажана. Все це спричинило суттєві зміни в структурі ПН – після П. пол.-гія розділ-ся на декілька шкіл.