Глава 5. Інформація про учасників виборчого процесу

Існуючі проблеми:

- неефективність передбачених законодавством про вибори механізмів доступу виборців до інформації про основних учасників виборчого процесу;

- недостатність інформації про зареєстрованих кандидатів, ідеологічні та програмні відмінності політичних партій (блоків), які беруть участь у виборах;

- несвоєчасність інформації про зареєстрованих кандидатів та політичні партії (блоки), які беруть участь у виборах;

- нечіткість розмежування приватності та публічності інформації / інших відомостей про особисте життя та діяльність кандидата;

- неврегульованість процедури спростування неправдивої (компрометуючої) інформації про кандидата, поширюваної під час виборчої кампанії.

1. Оприлюднення інформації про кандидатів, політичні партії (блоки)

Підходи до оприлюднення інформації про основних учасників виборчого процесу мають ґрунтуватися на принципі дійсності виборів. У такому контексті суть згаданого принципу полягає в тому, що невід'ємною характеристикою дійсних виборів є вільний доступ виборців до інформації про кандидата (списки кандидатів), політичні партії (блоки). Також передбачається, що всі виборці мають рівні можливості доступу до інформації про кандидатів, політичні партії (блоки) та особливості їх передвиборних програм (політичних платформ), що випливає з принципу рівності.132

Для аналізу проблем, які виникають у зв'язку з оприлюдненням інформації про кандидатів, політичні партії (блоки), які беруть участь у виборах, важливим є також питання висвітлення процесу висування та реєстрації кандидатів, списків кандидатів політичних партій (блоків). Як зазначається у Конвенції про стандарти виборів, виборчих прав та свобод у Співдружності Незалежних Держав (була підписана українською стороною 7 жовтня 2002 року у м. Кишинів, Молдова), невід'ємною ознакою дійсних виборів є справедливі правові умови та прозорість процедур висунення, реєстрації, відмови в реєстрації чи скасування реєстрації кандидатів, списків кандидатів політичних партій (блоків), а також справедливі правові умови для участі всіх політичних партій (блоків) у виборчій кампанії.133

В українському виборчому законодавстві встановлені гарантії щодо оприлюднення інформації про зареєстрованих кандидатів, політичні партії (виборчі блоки). Так, частина 2 статті 12 Закону України "Про вибори народних депутатів України" та частина 3 статті 7 Закону України "Про вибори Президента України" передбачають, що виборчі комісії забезпечують можливість для ознайомлення громадян із відомостями про кандидатів, їх [біографічними даними]134 та передвиборними програмами, [виборчими списками партій (блоків), з передвиборними програмами партій (блоків)]135. Однак українське законодавство не встановлює, в який саме спосіб має бути оприлюднена інформація про кандидатів, політичні партії (блоки) і що, в такому разі, може вважатися "створенням умов для ознайомлення".

В більшості країн світу, в тому числі й у країнах Центральної та Східної Європи, перед законодавцями взагалі не стоїть питання про необхідність регулювання у виборчому законодавстві питань, пов'язаних із створенням умов для ознайомлення виборців з біографічними відомостями кандидатів, їх передвиборними програмами та передвиборними програмами (політичними платформами) політичних партій (блоків), оскільки створення доступу до такої інформації ґрунтується на загальнодемократичних принципах функціонування ЗМІ та доступу до інформації. Коротку суть цих принципів можна викласти так:

1) відкритість офіційної інформації: у демократичних країнах інформація про діяльність та рішення державних органів влади / публічних і громадських органів, а також інша офіційна інформація є відкритою і підлягає обов'язковому оприлюдненню через ЗМІ або в інший рівноцінний спосіб;

2) право громадян на інформацію: громадяни мають право на вільне отримання, використання та поширення будь-якої інформації, яка необхідна для реалізації їхніх прав та інтересів;

3) доступ до офіційної інформації: держава та її органи не можуть гарантувати, що оприлюднена ними інформація стане відома всім, без виключення, громадянам; саме тому громадяни, у разі потреби, самостійно ініціюють отримання необхідної їм інформації шляхом подання інформаційних запитів чи звернень до державних органів влади;

4) незалежність ЗМІ у своїй діяльності: ЗМІ у визначенні власної редакційної політики чи позиції, а також змісту своїх програм та публікацій незалежні від втручання органів державної влади, політичних партій, інших осіб.

Здебільшого ці загальновизнані міжнародні принципи закріплюються у національному законодавстві про інформацію та ЗМІ. На практиці їх реалізація полягає в оприлюдненні відповідними органами з організації виборів інформації про зареєстрованих кандидатів, списки кандидатів політичних партій (блоків); після чого ЗМІ на власний розсуд обирають спосіб висвітлення передвиборчої діяльності зареєстрованих кандидатів, політичних партій (блоків); зацікавлені громадяни звертаються до відповідних органів державної влади та органів з організації виборів із запитами про отримання потрібної їм інформації про учасників виборчого процесу або обмежуються об'ємом тієї інформації, яку пропонують їм загальнодоступні матеріали передвиборної агітації та ЗМІ.

В Україні також є передумови встановлення такого обмеженого режиму регулювання. Перш за все, це стає можливим завдяки окремим нормам Конституції України та чинних Законів України "Про інформацію"136 та "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації"137, а також низки рішень Конституційного суду України. Зокрема, у рішенні Конституційного суду України у справі К. Г. Устименка говориться: "Конституційні права людини і громадянина в Україні на інформацію, її вільне отримання, використання, поширення та зберігання в обсягах, необхідних для реалізації кожним своїх прав, свобод і законних інтересів, чинним законодавством держави закріплюються і гарантуються"138.

З іншого боку, як зазначають міжнародні експерти, обидва згадані закони є доволі суперечливими і недосконалими. У висновку експертів Ради Європи та ОБСЄ щодо Закону України "Про інформацію" говориться, що Закон "складно структурований і перевантажений нормами, які не повинен містити", а тому "не відповідає основним базовим принципам демократії - права громадян на свободу слова і права на свободу інформації". Зокрема Закон закладає певні обмеження для доступу громадян до офіційної інформації, у ньому відсутні критерії суспільного інтересу до інформації, а також положення про державні реєстри, що могло б значно полегшити доступ до інформації, наданої державними органами влади.

Також міжнародні експерти рекомендують українським законодавцям скасувати Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" як такий що допускає втручання держави в діяльність засобів масової інформації 139.

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день ні в українському виборчому законодавстві, ні у законодавстві про інформацію та ЗМІ немає достатньо чіткого бачення, яким чином громадяни мають отримувати інформацію про учасників виборчого процесу або ж яким чином створюється доступ до такої інформації. Також, як і в більшості інших питань, пов'язаних з обігом інформації під час виборчих кампаній, проблемним залишається питання щодо незалежності у своїй діяльності ЗМІ, які б могли заповнити інформаційний вакуум, пропонуючи своїм споживачам різносторонню інформацію про зареєстрованих кандидатів та політичні партії (блоки), які беруть участь у виборах, виходячи з власної позиції чи враховуючи вимоги редакційної політики.