- •Глава 5. Розв'язання суперечок про право на доступ до інформації про вибори та її поширення
- •Глава 6. Висновки та рекомендації
- •Глава 1. Прозорість та доступність виборчого законодавства
- •1. Публікація виборчого законодавства
- •2. Оприлюднення рішень щодо виборів
- •3. Оприлюднення інформації про вибори і виборчий процес
- •4. Обмеження строків внесення змін до виборчого законодавства
- •5. Роз'яснення виборчого законодавства в змі
- •1. Оголошення строків основних виборчих процедур
- •Глава 2. Відкритість інформації про виборчий процес
- •2. Відкритість процесу утворення виборчих округів і дільниць
- •3. Відкритість процесу формування виборчих комісій
- •4. Інформація про місцезнаходження та режим роботи виборчих комісій
- •5. Прозорість фінансування виборчих кампаній
- •6. Оприлюднення підсумків голосування та результатів виборів
- •Глава 3. Змі у виборчому процесі
- •1. Статус змі під час виборчої кампанії
- •2. Гарантії діяльності та захист представників змі на виборах
- •3. Етичні норми діяльності та відповідальність представників змі
- •4. Питання рівності змі різних форм власності
- •Глава 4. Інформація про вибори у змі
- •1. Інформація у виборчому процесі
- •2. Висвітлення у змі виборчого процесу
- •3. Оприлюднення соціологічної інформації
- •4. Забезпечення балансу інформації
- •Глава 5. Інформація про учасників виборчого процесу
- •1. Оприлюднення інформації про кандидатів, політичні партії (блоки)
- •2. Достатність інформації про кандидатів, політичні партії (блоки) у змі
- •3. Інформація про діяльність кандидатів, політичних партій (блоків)
- •4. Персональні дані та інформація про кандидатів
- •5. Спростування неправдивої (компрометуючої) інформації у змі
- •Глава 6. Передвиборна агітація у змі
- •1. Поняття та форми передвиборної агітації
- •2. Поняття та основні характеристики політичної реклами
- •3. Політична реклама і вибори
- •4. Передвиборні дебати та їх правове регулювання
- •5. Рівність у веденні передвиборної агітації з використанням змі
- •Глава 1. Засади правового регулювання доступу засобів масової інформації до інформації про вибори та її поширення
- •1. Предмет регулювання
- •2. Співвідношення загальних і спеціальних гарантій
- •3. Довгострокові цілі правового регулювання
- •4. Гармонізація законодавства України
- •Глава 2. Статус засобів масової інформації
- •1. Предмет регулювання
- •2. Офіційні засоби масової інформації
- •3. Відносини власності та непрямий контроль у засобах масової інформації
- •4. Деконцентрація засобів масової інформації
- •5. Ліцензії та інші державні дозволи для засобів масової інформації
- •6. Регуляторні та контрольні органи
- •7. Моніторинг засобів масової інформації
- •8. Редакційна політика змі
- •Глава 3. Інформація про вибори в змі
- •1. Предмет регулювання
- •2. Інформація про виборчий процес
- •3. Інформація про суб'єктів виборчого процесу
- •4. Гарантії недискримінаційного доступу до інформації про суб'єктів виборчого процесу
- •5. Фінансування поширення інформації про вибори
- •6. Право на спростування та відповідь щодо інформації про вибори
- •7. Інформаційні запити змі
- •Глава 4. Обмеження доступу до інформації про вибори та її поширення
- •1. Предмет регулювання
- •2. Інформація про правосуддя в кримінальних справах
- •3. Конфіденційна інформація
- •4. Захист репутації та запобігання моральній шкоді
- •5. Інформація про очікувані та попередні результати голосування
- •6. Захист джерел інформації
- •7. Захист засобів масової інформації від цензури
- •8. Транскордонний обмін інформацією
- •9. Захист засобів масової інформації від недобросовісної конкуренції
- •Глава 5. Розв'язання суперечок про право на доступ до інформації
- •1. Предмет регулювання
- •2. Тлумачення законів
- •3. Правові підстави і форми відповідальності
- •4. Цивільно-правова відповідальність
- •5. Адміністративна відповідальність та фінансові санкції
- •6. Кримінальна відповідальність
- •7. Захист права Європейським судом
- •Глава 6. Висновки та рекомендації
- •1. Прозорі вибори як принцип виборчого права
- •2. Стандарти прозорих виборів і засоби масової інформації
- •3. Межі реалізації стандартів прозорості виборів
- •4. Відповідальність за порушення стандартів прозорих виборів
- •Прозорі вибори та змі в Україні: правове регулювання
- •01001, Київ-1, вул. Лютеранська, 4.
7. Захист засобів масової інформації від цензури
Попри пряму заборону Конституцією обов'язкової ідеології та цензури, закони України не визначають, які дії підпадають під визначення "цензури", згадуючи лише про заборону контролю за ідеологічним змістом інформації та про невтручання в творчу діяльність ЗМІ104.
Контроль за змістом інформації як таким в законах не заперечується, тому урядовці часто стверджують, ніби цензури в Україні немає, а журналісти постійно згадують про необхідність "самоцензури" за нечіткості норм законодавства і відсутності прозорої редакційної політики. Очевидно, що правове визначення того, які саме дії підлягають забороні як цензура, є необхідним для забезпечення прав ЗМІ та громадськості в цілому на доступ до інформації про вибори та її поширення.
Так, у країнах-кандидатах на вступ до ЄС, як-от у Литві, закони містять чітке визначення цензури як будь-яких спроб контролювати масову інформацію до її оприлюднення на підставі рішень чи актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також органів, що регулюють діяльність виробників та поширювачів такої інформації105.
Особливого значення це набуває в випадках, коли доступ до масової інформації регулює на дискримінаційних підставах державний орган. Так, у відомій справі йшлося про відмову поширювати газету в казармах, хоча командування не застосовувало цих обмежень щодо інших друкованих видань106. Європейський Суд визнав це порушенням ст. 10 Конвенції, і цей присуд є дуже важливим на тлі подібних порушень стандартів прозорості виборів саме в військових частинах, місцях позбавлення волі та спеціальних медичних закладах в Україні.
Отже, дискреційні акти регуляторних органів чи виборчих комісій щодо обмежень поширення інформації про вибори можна кваліфікувати як прояви цензури, а рішення судів, законодавчих органів, а також самоцензуру у власне ЗМІ - ні. В Україні подібний підхід не ще набув загального визнання, бодай з огляду на згадані вище скарги Національної телекомпанії до РЄ на цензуру з боку парламенту.
Навіть за звуженого тлумачення цензури залишається величезна зона, не захищена від цензури, а саме ЗМІ, засновниками яких є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Проміжне становище посідають ЗМІ, засновниками яких є державні підприємства та установи, бо контроль над ними здійснюють ті самі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Тому необхідною, хоча й недостатньою, гарантією від цензури в розумінні норм ЄС та РЄ має стати ефективна деконцентрація засобів масової інформації в Україні.
Різновидом цензури має бути визнано також відмову ЗМІ, засновниками яких є державні органи, в поширенні офіційної інформації про суб'єктів виборчого процесу без попередніх дозволів будь-яких органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Так саме вимоги повністю чи частково замінити офіційну інформацію про суб'єктів виборчого процесу до моменту її поширення мають підлягати презумпції, що ці дії є цензурою.
Поширеним в Україні різновидом цензури є також "профілактичні погрози" (в т.ч. через прокуратуру, інші правоохоронні та контрольні органи) покарати окремих журналістів і ЗМІ за поширення недостовірної інформації до її оприлюднення.
