4. Передвиборні дебати та їх правове регулювання

Однією із найбільш розповсюджених форм передвиборної агітації, яка особливо широко використовується у країнах сталої демократії, є передвиборні (політичні / публічні) дебати. У багатьох країнах Західної, Центральної та Східної Європи, а також у США, Австралії, Канаді та інших країнах світу дебати, поряд з політичними заявами та оприлюдненням / презентацією своїх передвиборних програм, є однією з основних форм ведення передвиборної агітації із залученням ЗМІ. Саме через публічну дискусію - власне з такої позиції варто розглядати передвиборні (політичні) дебати, - яка відбувається з використанням електронних ЗМІ (телебачення, радіо), кандидати, політичні партії (блоки) мають можливість висвітлювати особливості своїх передвиборних програм, обстоювати займану політичну позицію, доводити переваги тієї чи іншої політичної ідеології. Таким чином, дебати виконують не тільки політичну функцію (рекламування / агітація за того чи іншого кандидата, політичну партію чи блок / коаліцію), а й соціальну (залучення найбільш активної частини населення до участі у дискусії про майбутнє своєї країни, пропоновані перетворення, політичний та економічний курси уряду тощо). Ще однією, не менш важливою, перевагою публічних дебатів, як однієї із форм передвиборної агітації, є безумовне забезпечення рівності доступу до ЗМІ всіх кандидатів, політичних партій (блоків), оскільки дебати проводяться у прямому ефірі й до участі в них запрошуються всі кандидати, політичні партії (блоки), які беруть участь у виборах.

У частині 2 статті 53 Закону України "Про вибори народних депутатів України", який був прийнятий 18 жовтня 2001 року, серед переліку форм передвиборної агітації з'явилися "публічні дебати"178 (раніше така форма передвиборної агітації окремо не встановлювалася в українському виборчому законодавстві). Парламентські вибори 2002 року фактично стали першими в Україні виборами, на яких проводилися публічні дебати (на парламентських виборах 1998 року публічні дебати практично не проводилися, а якщо й проводилися, то виключно з ініціативи ЗМІ й швидше носили характер політичного шоу, аніж однієї із форм передвиборної агітації). В свою чергу виборці вперше отримали реальну можливість оцінювати потенційних парламентарів / потенційні парламентські політичні партії з точки зору їх здатності відстоювати власну політичну позицію, захищати конкретні положення своїх передвиборних програм, демонструвати свою здатність аргументовано відповідати на запитання своїх опонентів та виборців.

Результатом встановлення в українському виборчому законодавстві такої форми ведення передвиборної агітації, як публічні (передвиборні) дебати, стала розробка та внесення депутатами-членами парламентської фракції "Батьківщина" на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України "Про обов'язкове проведення передвиборних теледебатів під час виборчих кампаній по виборах Президента України та виборах народних депутатів України", який був прийнятий у першому читанні 13 грудня 2001 року.179 Законопроект пропонував детально врегулювати питання, пов'язані з порядком проведення публічних дебатів, визначенням послідовності участі у дебатах кандидатів, представників політичних партій (блоків), обов'язковістю їх участі в дебатах тощо.

Як зазначають експерти Українського незалежного центру політичних досліджень у результатах свого аналізу діяльності ЗМІ на виборах ("Основні особливості діяльності ЗМІ в Україні. Медіа і вибори 2002"), "Передвиборні теледебати визначалися у законопроекті як один із різновидів обов'язкової передвиборної агітації під час проведення виборчих кампаній з використанням електронних (аудіовізуальних) ЗМІ, яка ведеться в прямому ефірі з дотриманням принципу рівних умов. За цього, чітких формулювань стосовно того, йдеться тут про державні, комунальні ЗМІ чи комерційні ЗМІ, не спостерігалося. Ухвалений варіант закону не просто зобов'язував, але примушував телевізійників проводити теледебати, фінансуючи їх за власний рахунок."180

За результатами розгляду цього законопроекту Комітетом Верховної Ради з питань свободи слова та інформації в межах підготовки законопроекту до другого читання депутатами-членами Комітету було внесено ряд пропозицій, які стосуються розширення можливостей проведення публічних (передвиборних) дебатів з використанням електронних ЗМІ (проведення дебатів не тільки на телебаченні, а й на радіо - "радіодебати"), деталізації переліку осіб, які можуть представляти політичну партію (блок) на дебатах, обмежень щодо відмови від участі в дебатах, порядку відшкодування вартості ефірного часу ЗМІ, протягом якого транслюються дебати.

Згодом, за пропозицією Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Президентом України було накладено вето на проект Закону України "Про обов'язкове проведення передвиборних дебатів та радіодебатів під час виборчих кампаній по виборах Президента України та виборах народних депутатів України", який був проголосований у Верховні Раді України. Як згодом пояснив позицію Держкомінформу його Голова І. Чиж, "законопроект суперечить світовій практиці проведення дебатів в електронних ЗМІ". Голова Держкомінформу зазначив, що "в усьому цивілізованому світі така форма агітації проводиться не на державних телерадіоканалах, а на громадському чи приватному телебаченні і, зрозуміло, не за державні кошти". Отже, на думку І. Чижа, "проект закону є алогічним, оскільки обмежує права виборців". Крім того, на одній з конференцій, учасники якої обговорювали підсумки парламентських виборів 2002 року, Голова Держкомінформу відстоював непотрібність прийняття окремого закону щодо публічних дебатів, стверджуючи, що "...правові засади усіх форм агітації під час передвиборної кампанії вже викладено у чинному Законі" (Закон України "Про вибори народних депутатів України" - Авт.). 181

І. Чиж обґрунтовував свою позицію, посилаючись на зарубіжний досвід. За його словами, "питання організації та проведення передвиборних дебатів у зарубіжному законодавстві спеціально обумовлюється досить рідко. Частіше регуляторними нормами виступають традиції, які склалися у суспільстві, та усталені правила поведінки самих учасників виборчого процесу. Унормуванню, як правило, підлягає тривалість дебатів і, що головне, час, протягом якого може виступати та відповідати на питання кожен політик чи представник політичної партії або коаліції. Крім того, закріплюється загальна вимога щодо рівних можливостей участі в дебатах усіх учасників передвиборних перегонів. Однак, ця вимога стосується переважно державних і комунальних ЗМІ. Приватні медіа мають право запрошувати учасників дебатів, керуючись власним комерційним або іншим інтересом. Подібним чином вирішується й питання участі самих представників політичних сил і кандидатів у дебатах. Обов'язковість такої участі зумовлюється традиціями та небезпекою викликати осуд у разі неучасті".182

Цікавим для України може бути досвід Болгарії у регулюванні питання про передвиборні дебати. У статті 65 Закону про вибори членів парламенту (Болгарія) встановлюється, що дебати проводяться з одночасною участю кандидатів до парламенту і представників усіх партій і коаліцій, зареєстрованих для участі у виборах. Час для проведення дебатів надається Національним телебаченням та Національним радіо Болгарії і не може перевищувати загалом 180 хвилин. Такий час використовується для проведення трьох дебатів. Участь кандидатів, представників партій і коаліцій у дебатах є добровільною.183 Подібним чином питання, пов'язані з проведенням передвиборних дебатів з використанням аудіовізуальних ЗМІ врегульовуються в переважній більшості країн Центральної та Східної Європи, в яких передбачена така форма передвиборної агітації. Проте, в жодній з цих країн не прийнято окремих законів, які б регламентували порядок організації та проведення передвиборних (публічних / політичних) дебатів. У всіх цих країнах питання передвиборних дебатів регламентується на рівні нормативно-правових актів, які є частиною національного виборчого законодавства.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у чинному виборчому законодавстві України спостерігається тенденція до надмірного врегулювання питань, пов'язаних з організацією та проведенням передвиборних (публічних / політичних) дебатів під час виборчих кампаній (проект Закону України "Про обов'язкове проведення передвиборних дебатів та радіодебатів під час виборчих кампаній по виборах Президента України та виборах народних депутатів України"). З іншого боку, спостерігається певний супротив представників виконавчої влади щодо детальної регламентації публічних дебатів з використанням ЗМІ в українському законодавстві. Однак, незаперечним позитивом є закріплення у чинному виборчому законодавстві публічних дебатів як однієї із форм передвиборної агітації (Закон України "Про вибори народних депутатів України"). Як зазначають згадувані вище експерти Українського незалежного центру політичних досліджень, "дискусія про потребу теледебатів наочно продемонструвала як проблему браку якісної інформації, так і нерівності можливостей різних політичних сил щодо доступу до телебачення".184 В такому разі, основними прихильниками законодавчого визначення питання про публічні дебати в Україні стають представники опозиційних політичних партій (блоків), які не завжди мають можливість безперешкодного доступу до ЗМІ під час виборчих кампаній.