Глава 4. Обмеження доступу до інформації про вибори та її поширення

1. Предмет регулювання

Здійснення суб'єктивних прав учасниками виборчого процесу на доступ до інформації про вибори та її поширення призводить в деяких випадках до конфлікту інтересів або колізії прав. Встановлення законом обмежень щодо здійснення прав та основних свобод має бути чітким і конкретним, надто коли йдеться про вибори і політичну дискусію в цілому. Існує серйозна правова колізія між обмеженнями, які встановлено в ст. 10 Конвенції, у Конституції України та законі про інформацію.

Так, закон вимагає, що "реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб"73.

Ця норма, в свою чергу, служить правовою підставою для застосування далекосяжних положень закону про вибори народних депутатів, аж до скасування реєстрації всіх кандидатів по партійному списку за порушення порядку агітації. Втім, варто розрізняти "інтерес" як правову вимогу, законність якої має встановити суд, а не державні службовці, від здійснення суб'єктивного права, гарантованого законом.

В частині другій ст. 10 Конвенції, натомість зафіксовано, що право одержувати та передавати інформацію без втручання державних органів і незалежно від кордонів може підлягати таким "формальностям, умовам, обмеженням чи санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду".

У справах про захист громадського порядку, Європейський Суд визнає, що дії політичної опозиції можуть виражатися у формі публічного протесту, який також захищено ст. 10 Конвенції, а в поєднанні з правом на свободу мирних зборів і ст. 11 Конвенції. Так, у справі Steel and others v UK суд визнав порушення саме ст. 10, бо затримання учасників семигодинної маніфестації за порушення громадського порядку не було необхідним у демократичному суспільстві. Проте, коли суперечка стосується "підбурень до насильницьких дій проти якоїсь особи, урядовця або частини людності, уряд має ширші рамки втручання в користування свободою вираження думок"74.

Щодо охорони моралі, як цілі обмежень права на інформацію, треба зазначити, що плюралізм інформації та ідей заперечує єдині для всіх моральні норми, відмінні від норм права, тим більше, для держав, бодай із спільними політичними режимами. Європейський Суд наголошує, що неможливо знайти якесь єдине європейське поняття моралі в правовому і соціальному устрою держав-учасниць Ради Європи75. Визнано і гарантії щодо поглядів меншості та які виглядають не обґрунтованими з огляду на загальновизнані ідеї76.

В ст. 34 Конституції України застереження Конвенції викладено майже дослівно; зокрема, здійснення прав на збирання та поширення інформації може бути "обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, і для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

Треба зважати й на те, що ст. 22 Конституції забороняє звужувати зміст та обсяг діючих прав та свобод при прийнятті нових законів або внесенні поправок до чинних законів. Всі норми законів про вибори народних депутатів України, Президента України, а також поправки до них як спеціальних законів щодо інформації про вибори, повинні ретельно узгоджуватися з відповідними нормами Конституції України та Конвенції в частині обмежень здійснення прав на збирання і поширення інформації. Останні визнають необхідними лише обмеження, які, крім запобігання злочинам і порушенням державної і громадської безпеки, стосуються конфіденційної інформації, моральної шкоди та неправомірного впливу на правосуддя.

Крім того, національне законодавство повинно передбачати ефективні гарантії захисту від опосередкованих адміністративних обмежень щодо доступу та поширення інформації, а також гарантії захисту конкуренції.